Деніел Кіз «П'ята Саллі»

Уявіть, що у вашому тілі зібралася ціла компанія із п'яти осіб. Як з ними зжитися? Як ділити одне тіло між стількома людьми із різними характерами? Так, сьогодні я, Сова, розповім вам про книгу Деніела Кіза "П'ята Саллі".  

Потрібно сказати, що я давно цікавлюся різними психічними відхиленнями, тож розщеплення особистості мене неабияк заінтригувало. Саме тому рік тому я купила книгу Деніела Кіза "Таємнича історія Біллі Мілліґана", та поки що так і не встигла її прочитати. Як виявилося, це трапилося невипадково, адже у 2017 КСД видав раніший роман цього автора, також на тему множинної особистості - "П'ята Саллі". Тож розпочала я саме з нього. 

Роман мені неабияк сподобався та захопив з перших сторінок. Історія Саллі Портер - молодої розлученої жінки, в якої трапляються провали в пам'яті, справді мене вразила. Саллі так і жила б, мабуть, якби провали в пам'яті не ставали все частішими. Тому жінка вирішує звернутися до лікаря. Як виявилося, у ній живе ще чотири жінки з діаметрально протилежними характерами. Саллі страждає на розщеплення особистості. За лікування цієї хвороби береться психотерапевт. А от що з цього вийде, читайте у книзі.

"П'ята Саллі" читалася невимовно легко, незважаючи на серйозну тематику. Історія настільки динамічна та захоплююча, що я не могла дочекатися далі продовжувати читання. Дуже раджу! 

Звісно, оскільки ця історія вигадана, деякі ситуації у книзі здавалися нереальними, але це завадило тому, що книга мені дуже сподобалася. Це був другий прочитаний мною роман Деніела Кіза, і я впевнена, що й далі продовжуватиму знайомство із цим чудовим автором. 

Переклад українською мені сподобався, були незначні одруківки та деякі грубі русизми (наприклад, "відшльопати" чи "клоччасте волосся"), але їх було дуже мало, тож пробачаю. Найбільше мені сподобався переклад акценту бруклінського італійця. Це було щось із чимось. Найбільше мені не сподобався переклад лайливих слів брудними російськими матами. За це - жирнючий мінус перекладу. Та загалом мені все сподобалося.

Цитати із книги:

"Сповідальні раптом стали для неї схожими на телефонні будки, й вона уявила, як заходить в одну та робить міжнародний дзвінок Богові, що спитати Його, чому її розум так часто чує гудки, що зайнято, і чому так часто в неї вривається зв'язок. Та чи є телефони в раю? Саллі задумалась, яким би був телефонний код. І чи можна було б подзвонити Богові прямо або через оператора? Вона боялася, що її номер не внесений до телефонної книжки Бога."

"Поки ви тримаєтесь, є надія на зміну. Не кидайте свого життя на вітер. Немає значення, яким би складним воно не було, якими би похмурими не здавалися ваші справи, не здавайтесь."

"Чоловік, який щойно зіграв роль Господа, не мусить мотивувати бажання піти зі своїм творінням на вечерю".

"Ми створюємо собі провали в пам'яті через багато речей, Саллі. Пригнічуємо болісний досвід. Прикриваємо травми та сни, залишаючи прогалини у своїх спогадах. З роками деякі з них забуваються, як струпи на подряпинах, відходять назавжди. Інші ж просочуються, ніби рани, що стікають кров'ю. І те, і те болить, але ти вчишся давати собі раду."

"Я мушу проживати кожну хвилину кожного дня, бо хтось чи щось збирається вкрасти в мене час. Я завжди раніше замикала двері, щоб люди не могли вкрасти в мене гроші чи мої речі, та ніколи не усвідомлювала, що у мене завжди хтось крав години та дні мого життя. А більше часу я собі купити не можу. Не можу його зберегти чи покласти на відсотки, чи кудись інвестувати. Я можу тільки витрачати його по секунді."

Вирок Сови: 4,5/5.

М. Л. Стедман «Світло між двох океанів»

Чи знаєте ви цю межу - між добром та злом? Між правильним та неправильним? Чи все так однозначно в нашому світі? Деякі вчинки просто були зроблені. І неважливо, як до них поставляться ті ж люди, що їх скоїли, коли дізнаються дещо шокуюче. Адже час неможливо повернути назад. Інтригуюче? Тоді сьогодні я, Сова, розповім вам про дебютний роман-бестселер, що вразив мене до глибини душі, - "Світло між двох океанів" австралійської письменниці Марґо Л. Стедман.

"Світло між двох океанів" - це той випадок, коли оцінка читачів може бути якою завгодно, залежно, мабуть, від настрою та віку людей. Та мушу сказати, що книга мені дуже сподобалася, незважаючи на речі, які справді були неправдоподібними. Роман підійшов під мій настрій на 100%. Недарма він став бестселером, адже я не могла відірватися від книги від початку до кінця, сюжет настільки захопив мене, що я просто жила у книзі. Не всім письменникам вдається створити такий ефект.

Події роману розгортаються у далекій Австралії. Головний герой Том Шерборн повертається із Першої світової війни цілим та неушкодженим, на відміну від багатьох інших, хто віддав своє життя на полі бою. Можна з упевненістю сказати, що молодому чоловікові пощастило, адже не всі, хто повернулися додому, уціліли. Хтось повернувся додому калікою, нездатним піклуватися про свою сім'ю - без ноги чи ока або ... без здорового глузду. Війна лишила після себе багато скалічених доль та життів. Тож так, Томові однозначно пощастило. Після війни він влаштовується доглядачем маяка на маленькому безлюдному острові, де, крім природи, океану та маяка, немає нічого. Де ти лишаєшся сам-на-сам зі своїми думками та спогадами про війну.

Ізабель Ґрейсмарк - єдина донька директора школи маленького містечка, яка за своє ще недовге життя встигла пережити втрату дорогих людей. Її батьки майже втратили віру в те, що Ізабель знайде у містечку нареченого, не понівеченого війною, коли їхня донька знайомиться з Томом. Молоді люди одразу закохуються та після декількох листів вирішують одружитися, коли Том в черговий раз приїздить до містечка у відпустку.

Молодій та наївній Ізабель здавалося, що на безлюдному острові з маяком можна забути все погане та жити у вічному щасті. Та доля розпорядилася інакше. Відчай штовхає Ізабель на вчинок, який несе за собою неймовірно серйозні наслідки. Та чи вчинила б вона інакше, знаючи те, що вона дізнається, приїхавши у чергову відпустку на сушу? Кому доведеться заплатити за таке рішення? І що ж таке справедливість? Про це читайте у книзі.

Роман піднімає важливі питання вибору, його наслідків, правильного та неправильного. Що важливіше: сказати правду чи ховатися за начебто добробутом іншої людини? Що аморальніше: сказати правду зараз чи тоді, коли вкаже егоїзм? Що важливіше: я чи інший? У книзі є і муки совісті, і безмежна любов, що штовхає на непоясненні вчинки, і почуття обов'язку та відповідальності, і егоїзм. Всього не перелічити. Та найбільше мене вразила кінцівка. Тож дуже раджу до прочитання!

Єдине, що мені у книзі не сподобалося, це неправдоподібність деяких ситуацій, що, власне, відбилося на оцінці роману, та все-таки сюжет настільки динамічний та захоплюючий, що він, впевнена, не зможе не сподобатися мільйонам читачів.

Роман екранізований 2016 року. Фільм також мені дуже сподобався, хоч і не викликав таких емоцій, як книга.

Вирок Сови: 4/5.

Курт Воннеґут «Бойня номер п'ять або Хрестовий похід дітей»

Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розкажу вам, наскільки сильно я не очікувала прочитати цього року стільки класики, та ще й якої! Мова піде про Курта Воннеґута та його "Бойню номер п'ять".

Мушу зізнатися, що за останні роки я взагалі не читала класики, тому що завжди вважала: якщо класика - то це має бути щось велике за обсягом та доволі занудне. А кожного дня у світі видають стільки сучасної літератури! Класику я читала ще у школі. Проте як я помилялася. Адже класика може бути, по-перше, маленькою за обсягом (прикладом цього служать, як мінімум, Фітцджеральд, Стівенсон, Стейнбек), а по-друге, надзвичайно цікавою!

"Бойня номер п'ять" захопила мене з перших сторінок, із перших фраз, і до кінця роману я не могла від нього відірватися. Книга - про Другу світову із Біллі Пілігримом в головній ролі. На війні трапляється безліч речей: від трагедії до абсурдної комічності і назад, від боїв до полону, від бомбардування до виживання. Про все це Воннеґут пише так просто і легко! Проте війна, звичайно, не здається тобі якоюсь казочкою, а жорстокою реальністю, де гинуть люди, хто де та хто як. Війна - це завжди жахливо, особливо, коли в ній беруть участь вчорашні ще школярі, а сьогоднішні - солдати...

Найбільше мене, мабуть, вразила ця незвична суміш із комічності, фантастики та жахливої реальності. Саме комічність, що межує з абсурдністю, додавала реальності Другої світової ще більшої трагічності. Емоції, викликані книгою, теж дуже змішані: мені водночас хотілося і сміятися, й плакати.

Цю книгу можна й за один день прочитати, тож я раджу її кожнісінькій людині, не знайомій із творчістю Воннеґута. Мова книги дуже проста, тому читається дуже легко. Хоча, здавалось би, як може роман про війну взагалі читатися легко? А виявляється, може. Воннеґут - це, однозначно, ще одне велике відкриття року!

Вирок Сови: 5/5.

Террі Пратчетт «Колір магії»

Чи знаєте ви, якого кольору магія? Ні? Тоді ви точно завітали за адресою, тому що сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від першої прочитаної мною книги Террі Пратчетта "Колір магії".

Взагалі цього року я познайомилася з багатьма чудовими авторами, твори яких вже стали улюбленими. Те саме стосується і Террі Пратчетта та його "Кольору магії", першої книги із серії про Дискосвіт.

Читаючи роман, я щиро дивувалася, як можна було вигадати такий цікавий, чудовий і магічний Дискосвіт! А дочитавши, я лишилася в неймовірному захваті, тим паче, що в руках я тримала прекрасне видання з чудовими ілюстраціями, які додавали ще більшого захвату до моїх і без того захоплених вражень.

Про що ж книга? На її сторінках ми зустрічаємо Ринсвінда - горе-чарівника, як я його називаю, якого вигнали з Невидимого університету. До нього ж, як магнітом, притягуються всі можливі та неможливі небезпеки, від яких він вже точно не в захваті. Чого не можна сказати про його новоспеченого друга Двоцвіта - туриста, який приїхав до чудового міста Анк-Морпорку, аби поглянути на справжніх героїв і не тільки. Тут потрібно відмітити, що Анк-Морпорк - не найбезпечніше місто в Дискосвіті, та для Двоцвіта і його живої скрині воно - саме те, що треба, коли хочеш відчути смак пригод. Яких? Ох, на цих двох чекає незбагненна кількість карколомних пригод. Різні зазіхателі на їхні душі, небезпеки та навіть смерть чигатимуть на них. Як же справляться вони з цим усім? Хочете довідатися - розгортайте сторінки магічної книги сера Террі Пратчетта та насолоджуйтеся. Бо, повірте, насолодитися є чим.

Я була зачарована різними справді оригінальними особливостями цього магічного світу! Багато моментів змушували мене сміятися чи усміхатися, ще більше моментів - задумуватися над тим, яку ж це треба мати уяву! І це - лише в хорошому сенсі.

Я неймовірно щаслива, що познайомилася із дивовижним Дискосвітом, що розміщується на чотирьох слонах, які у свою чергу стоять на черепасі А'Туїн. Пратчетту потрібно віддати належне, адже описати світ, якого не існує, в таких деталях не кожному під силу. Тож не дивно, що книги про Дискосвіт завоювали серця мільйонів читачів по всьому світу. Я дуже тішуся, що тепер Пратчетта перекладають і українською. Дуже цікаво було б оцінити якість вітчизняного перекладу, та оскільки такої честі мені не перепало, довелося насолоджуватися перекладом німецькою (як завжди, чудовим). А завдяки кольоровим ілюстраціям та білосніжним сторінкам, плюс пречудовий дизайн обкладинки, "Колір магії" став однією з улюблених фентезійних книг.

Ви ще не знайомі із "Кольором магії"? Що ж, тоді ми йдемо до вас ;)   Бігом у книгарню! Ви не пошкодуєте!

Вирок Сови: 5/5 зірочок.

Джон Стейнбек «Про мишей і людей»

"Про мишей і людей" - класика, повз яку неможливо пройти, не залишившись враженим. Із цієї книги почалося моє знайомство із лауреатом Нобелівської премії Джоном Стейнбеком, яке виявилося настільки вдалим, що мені так і хочеться прочитати всі його книги. Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від невеличкого за обсягом, та неймовірно значимого в історії американської літератури роману "Про мишей і людей".

Історія Джорджа і Ленні, які вдвох подорожують країною в пошуках роботи та кращого життя, зворушила мене до глибини душі. Ця маленька книга змусила мене задуматися над такими глобальними поняттями, як справедливість, покарання, дружба і правильність дій щодо друзів, расова дискримінація тощо. А також про те, яким нелегким було життя звичайних працівників у 30-ті роки ХХ століття, кожен другий з яких ніс у торбі велику та майже завжди нездійсненну «американську мрію». Автор настільки майстерно змалював тодішні реалії, що я майже фізично відчувала подув вітерця, милувалася красою полів, ночувала в полі разом із головними героями, відчувала смак смажених бобів. Що й казати про всі ті пригоди, що траплялися на шляху Джорджа та Ленні! Я ніби була поряд з ними, і ми разом переживали що свободу від вільного життя, що чітке бачення цілі перед собою, що й страх за своє життя та майбутнє.

Неймовірно сильно зображений образ Ленні - хлопця, надзвичайно сильного фізично і з глибокими відхиленнями в розвитку. Це той момент, коли при читанні в тобі поєднуються два протирічних почуття: зворушливість і жах.

Сильно і прекрасно Стейнбек описав дружбу Джорджа і Ленні, адже останній постійно втрапляє в халепи, а Джордж завжди йому допомагає й піклується про нього, хоч міг би й цього не робити, адже не раз пригоди Ленні виводять його із себе. 

Ця книга мене вразила ще й неочікуваною кінцівкою. Тож я раджу її всім, хто ще не мав змоги познайомитися із творчістю Стейнбека. «Про мишей і людей» - прекрасна нагода для цього, адже ця книжечка дуже невеличка, проте скільки у ній всього! Крім цього, це найвідоміший твір автора (разом із «Гронами гніву». До речі, за цю книгу Стейнбек отримав Пулітцерівську премію). Дуже-дуже раджу!

До речі, мені страшенно подобається оформлення видання книги українською, а також я чула гарні відгуки про переклад. Аж самій також захотілося придбати цей роман саме українською для своєї домашньої бібліотеки. 

Вирок Сови: 4/5.

Джонатан Сафран Фоєр «Ось він я»

"Ось він я" - новий роман Джонатана Сафрана Фоєра, виданий 2016 року, не на жарт мені сподобався. Я читала лише одну його книгу "Страшенно голосно і неймовірно близько", що дуже мені сподобалася. А коли натрапила в бібліотеці на "Ось він я" просто не змогла пройти повз неї. Як виявилося, недарма. Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження про цей неймовірно глибокий, сильний та пронизливий роман Фоєра.

Про книгу важко говорити без спойлерів, тому мій відгук буде, скоріш за все, коротеньким. Варто зауважити, що спочатку об'єм роману мене достатньо сильно налякав, адже там майже 700 сторінок, а я надзвичайно боюся братися за такі книги. Проте мій страх був невиправданим, тому що книгу подолала за два тижні. Не кривитиму душею і зізнаюся, що спочатку роман йшов мені дуже туго, повільно. Я не могла зрозуміти, до чого там деякі дуже дивні деталі, так як спочатку зовсім нічого не пояснюється. Автор кидає нас у холодну воду і роби, що хочеш. Виборсуйся сам. Та перетнувши межу 150 сторінок, я не могла відірватися від книги, щодня читаючи 50 сторінок.

Роман Фоєра став для мене особливим ще й тому, що в ньому два рази згадується назва мого рідного міста Дрогобича (як відомо, до Другої світової в Дрогобичі жило дуже багато євреїв).

"Ось він я" настільки багатогранний, глибокий, проникливий, живий та яскравий роман! Творіння Фоєра мене глибоко вразило і зачепило. Історія однієї єврейської сім‘ї, історія одного подружжя, їхнього шлюбу і пов‘язаних із ним складнощів, розвиток особистостей, проблеми самоідентифікації, пошуки себе - це та багато-багато іншого ви знайдете в цій книзі. Це точно не легке чтиво. Після прочитання здається, ніби на душі лежить камінь.

Що стосується моїх почуттів та емоцій під час прочитання, то це було для мене, наче колихання на хвилях: то я була в захваті від прочитаного, то продиралася крізь сторінки, то реготала, як навіжена, то сумувала. Проте не встигла я й озирнутися, як книга завершилася і залишила в моїй душі справді незабутній слід. Фоєр так глибоко проник в душі героям, ніби сам все це пережив. Для мене також цікаво було читати про єврейські сімейні і не тільки традиції, а також про історію євреїв та Ізраїлю. А ще автор настільки вміло показав вигадані історичні події, що я повірила в них на 100 % та ще й ґуґлила їх, щоб упевнитися.

Більше нічого не додаватиму. Скажу лишень: «Книга абсолютно варта прочитання і прожиття, адже ти не лише читаєш, а й, перш за все, проживаєш її».

Цікаво, чи працює в Україні хтось над перекладом та виданням цього роману Джонатана Сафрана Фоєра?

Вирок Сови: 4/5 зірочок.