Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про першу книгу лютого «Забагато щастя» від лауреатки Нобелівської премії Еліс Манро.
Чесно кажучи, очікувала від книги чогось більшого, сильнішого та більш вражаючого.
«Забагато щастя» складається із десяти оповідань, з яких мені сподобалася половина. І там справді якісна, захоплююча та цікава проза. Інші ж п‘ять мені видалися подекуди нудними, без будь-якого сюжету і доволі ніякими. Проте тут до уваги потрібно взяти те, що ця збірка - перша і кажуть, що інші цікавіші. Тож повірю друзям на слово і дам Манро другий шанс, адже не просто ж так дали їй Нобелівську премію 2013 року.
Загалом проза канадійки Манро густа, тягуча і доволі депресивна. Саме тому я читала збірку дуже довго як на такий невеликий об‘єм. Ці оповідання ти спочатку довго жуєш, а потім ще довше перетравлюєш. Деякі змушують тебе вигукнути: «Та не може бути!», інші - «Який жах!», а ще інші - «Як цікаво!».
Зокрема практично найбільше мені сподобалося саме останнє оповідання, яке, хоч і взагалі не вписується в компанію інших, захопило мене, адже воно розповідає про реальну особистість - Софію Ковалевську, жінку, що була професором з математики, яка в ХІХ столітті змогла досягти успіху, незважаючи на те, як важко було жінкам у той час зробити кар‘єру. Тож ця історія змусила мене покопатися та віднайти інформацію про цю неймовірну жінку. Гадаю, прочитаю біографічну книгу, яку в кінці своєї збірки радить Манро. Цікава Ковалевська ще й тим, що попри математику, вона ще й любила писати. Софія Ковалевська народилася в Москві, дитинство провела в Білорусі, вчилася в Німеччині, була волонтеркою в Парижі під час революції, писала у Петербурзі та викладала математику у Стокгольмі (після невдалих спроб знайти місце в університетах Російської імперії, жінкам там було строго заборонено викладати), де і прожила до смерті (майже, все ж не полишала спроб отримати змогу викладати математику в Росії, проте намарно). Оповідання Манро охопило досить великий шматок життя Софії Ковалевської. Але як це було написано!
Унікальність прози Манро в тому, що вона може стільки всього сказати на невеликій кількості сторінок (проте, як на мене, їй не завжди це вдавалося), розгорнути перед нами неймовірно цікаву (знову ж таки, не завжди) історію життя звичайних, здавалось би на перший погляд, людей.
Я б радила познайомитися із творчістю Манро, хай які б емоції оповідання не викликали. Хоча б тим, кому цікаво, за що ж їй дали Нобелівську премію.
Вирок Сови: 3/5
Немає коментарів:
Дописати коментар