Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від особливої книги Вільяма Фолкнера, який отримав Нобелівську премію за особливий внесок до американської літератури. У мене є план, який я давно переслідую, але на шляху до нього траплялося стільки зупинок через якісь сучасні новинки, що ось лише зараз я змогла розпочати втілення його у дійсність. План полягає в тому, щоби прочитати якомога більше творів лауреатів різноманітних літературних премій. І якщо пам'ять мені ні з ким не зраджує, як то кажуть, то до
Світла в серпні я ще не прочитала жодної книги, що має якусь визначну літпремію, хоча таких у моїй паперовій та електронній бібліотеці багатенько. Що ж, настав час ділитися враженнями.
Стиль автора
Мене практично із перших сторінок підкорив незрівнянний та неповторний стиль автора. Роман складається із безлічі маленьких шматочків, які читач має зібрати в одну картину. Хоч на перший погляд і може здатися, що така побудова роману не має сенсу, в мене вона викликала тільки захоплення. Кожен із цих фрагментів логічно вписується в загальну картину твору. Всі уривки взаємопов'язані та утворюють одне ціле. Автор настільки майстерно володіє словом, що навіть найстрашніші картини викликають захват. Фолкнер проникає у найглибшу сутність кожного персонажу. Характер практично кожного героя розкрито повністю, що дає нам, читачам, зрозуміти мотиви тих чи інших їхніх учинків. Хоча іноді й може здатися, наче нам непотрібно знати аж так багато про, здавалось би, другорядних героїв, я хочу вас запевнити: у романі немає головних героїв, що є ще однією особливістю твору. В якомусь відгуку на цей роман я прочитала, що головною героїнею роману є дівчина Ліна, про яку йдеться в першому розділі. Та насправді вона - це лише одна з багатьох. Я б сказала, що головним героєм роману виступає
людська доля. У найрізноманітніших проявах. Фолкнер показує нам життя абсолютно різних людей, долі яких тим чи іншим чином на певному етапі твору перетинаються. Таким чином ми отримуємо доволі цілісну картину життя того часу. Наступною особливістю книги є те, що події постають перед читачем у неймовірній кількості різних перспектив. Одну і ту ж подію автор подає із різних точок зору, розповідаючи про них від імені різних героїв, частенько застосовуючи прийом "потоку свідомості", що зробило книгу ще цікавішою для мене. Тож коли читаємо про подію вперше, розуміємо мало. Зате коли вона повторюється із вуст вже іншого персонажа, описана із іншими деталями, яких ми не знали, все стає на свої місця. Також автор майстерно переплітає події теперішнього із минулим. Так само і з часом: спочатку ми дізнаємося про подію в теперішньому, а потім знову повертаємося задовго в минуле. Автор веде нас подіями від минулого до теперішнього, але й навпаки теж буває. Інколи в мене взагалі складалося враження, що світ Фолкнера якийсь несправжній, чи то паперовий, чи то іграшковий, бо ж часто він використовував саме такі епітети щодо героїв.
У Фолкнера немає якоїсь систематики, тому розумію, що деяким людям його стиль може здатися божевіллям. Мені ж такий спосіб висвітлення подій лише допомагав концентруватися на тому, що відбувається. Я отримувала задоволення від складання цього пазлу в одне ціле. Звичайно, такий стиль автора не кожен зможе витримати. Та, як на мій смак, він геніальний! Я закохалася у роман Фолкнера і мені захотілося неодмінно прочитати й інші його твори, тим паче, що у післямові до українського перекладу йдеться про інші особливості творчості автора, які мене дуже зацікавили. Наприклад, про те, що герої творів можуть зустрічатися нам у різних його романах і для того, щоб зрозуміти характер того чи іншого персонажа, потрібно прочитати й інші твори, в якому ті фігурують.
Сюжет та персонажі
Щодо сюжету роману, то я не описуватиму його, адже для цього мені б довелося переповідати практично півкниги. Тому розповім вам тільки дещицю, щоб викликати вашу цікавість і бажання прочитати цей шедевр світової літератури. Натомість більше розповім про героїв та проблеми, які Фолкнер піднімає у романі.
Основним місцем подій роману "Світло в серпні" є провінційне містечко Джефферсон, що на півдні США. Книга охоплює проміжок часу від Громадянської війни до 20-их років ХХ століття. Першим персонажем, із яким ми знайомимося, є дівчина Ліна, що подорожує із Алабами у Джефферсон у пошуках свого чоловіка. Принаймні таку історію вона розповідала усім, хто траплявся їй на шляху та допомагав добратися до того чи іншого населеного пункту. Насправді ж усі відразу розуміли, що це брехня і що вона неодружена. Але нічого не казали, адже дівчина сама свято вірила у цю свою брехню. Ліна до того ж вагітна дитиною від чоловіка, який просто втік від неї, від відповідальності, адже був ще тим гульвісою. На перший погляд може здатися, що Ліна - просто дурна та наївна дівчина. Та це не так. Звичайно, вона живе у своєму світі і вірить у те, що хоче, аби було правдою. Але ця віра робить із неї жінку, яка вірить у все найкраще в людях, вірить у своє щастя, від неї власне іде світло. Адже світло і пітьма - явища, що борються за існування у цьому світі. Саме звідси і назва твору - Світло в серпні. Події, що розгортаються перед читачем у "теперішньому", відбувається у серпні. Жінки, що жили у тогочасному суспільстві, не могли собі дозволити бути вагітними і жити без чоловіка, бо тоді слава їхня навіки втрачена. Щоб не сидіти, здавшись безвиході, Ліна вибирає шлях. І хоч вона вагітна на термінах, близьких до народження, іде пішки більшість шляху, вона все-таки не втомлюється, що свідчить про силу духу цієї дивної жінки.
А поки Ліна добирається до Джефферсона, у містечку відбуваються інші події, однією з яких є злочин. Тут ми знайомимося із мешканцями Джефферсона. Особливо із Джо Крістмасом, який працює на деревообробній фабриці. Ми дізнаємося про його народження, походження його прізвища, його дитинство та життя до теперішнього моменту. Крістмас - людина без самоідентифікації, він знає лише, що у ньому тече якась частка чорної крові. Звідки він це знає, невідомо, та він вірить у це і зневажає як себе, так і білих, і чорних. Саме тому він відлюдькуватий і живе в якійсь халабуді на окраїні міста. Крістмас, як ми потім дізнаємося, - бутлегер, він нелегально продає спиртне (і це - в часи сухого закону).
Та за декілька тижнів до приїзду Ліни на деревообробній фабриці з'являється ще один Джо, щоправда, Браун, який чудернацьким чином знаходить із Крістмасом спільну мову. Саме через нього все зміниться.
На тій же деревообробній фабриці ми знайомимося із Байроном Банчем, який стане людиною, що у всьому допомагатиме Ліні, адже закохається у неї з першого погляду, а також із другом Банча Гайтавером - вигнаним священиком, який живе самотою і ні з ким не спілкується. Про Гайтавера та його життя ми також дізнаємося все, але головне - це те, що він все розуміє і може передбачити дії свого друга Банча.
Що ж станеться з Ліною? Чи знайде вона чоловіка, якого шукає? До чого в цій історії Крістмас? Хто такий Джо Браун? До чого приведе Банча його кохання та яку роль грає в романі старий священик? І який такий злочин скоєно у Джефферсоні та хто за цим стоїть? Про це та інше ви дізнаєтеся, прочитавши роман "Світло в серпні".
У романі зачіпається багато питань: наприклад, роль людини у тодішньому суспільстві, значимість та місце жінки у ньому, стосунки чоловіків та жінок (Ліні протиставляється міс Берден, яка поводилася більше, як чоловік, що викликало страх), ставлення білих до чорних тощо. Яскраво зображено це на прикладі міс Берден - старшої жіночки, сім'я якої завжди допомагала неграм, чого ні їй, ні її сім'ї мешканці містечка так ніколи й не пробачили. Не останнє місце в романі займають і відносини батьків та дітей. Неймовірно пречудово описано дитячі травми, які впливають на все подальше життя людини і визначають таким чином її долю.
Кому буде цікаво прочитати?
Безперечно раджу прочитати цю книгу поціновувачам світової літератури, глибокого та змістовного чтива, а також тим, хто любить помізкувати над прочитаним. Мені цей роман сподобався дуже сильно, хоча він доволі похмурий і подекуди депресивний. Та він змушує васзадумуватися не тільки над життям героїв і їх проблемами, але й над своїми власними. Роман цікаво буде прочитати тим, хто любить інтелектуальну прозу, красномовність та історії про життя людей в Америці. А також тим, хто цікавиться расовим питанням. Адже хоч рабство і було скасоване по закінченню Громадянської війни, до чорних все ж ставилися не так, як до білих, їх намагалися уникати, їх таємно зневажали, як і тих, хто ставав на сторону чорних. Роман зацікавить тих, хто не боїться похмурості та пітьми, які в романі займають більше місця, ніж метафоричне світло, яке існує у книзі не в героях, а як фізичне явище - світло сонця та штучне світло. Звичайно, цікаво буде і тим, хто любить незвичайні форми романів. Герої книги зображені із драматизмом, приреченістю, безвихіддю, якоюсь навіть тваринністю і безнаказаністю.
Про український переклад
Переклад українською мені дуже сподобався. Гарна, соковита мова, яка не різала мені очі. Хоча я уявляю, як складно впоратися із таким складним твором, та перекладачеві це вдалося дуже добре. Єдиним побажанням від мене було би пояснення деяких словосполучень, імен та певних специфічних штук. Таке пояснення я знайшла у виданні російською мовою, і мені було дуже цікаво дізнатися ці всі деталі. Але звичайно, це необов'язково :) Українське видання вийшло у 2013 році у видавництві Жупанського.
Цитати з роману
"І чого тільки чоловіки не виробляють своїм жінкам... Ось чому ті мусять бути сильні, ось чому аж ніяк не винні за те, що виробляють із чоловіками, задля них і через них. Адже сам Господь Бог знає, яка це непроста штука - бути чиєюсь дружиною".
"...люди загалом усюди такі самі, але, як виглядає, в маленькому містечку, де важче коїти зло, де важче критися з чимсь, вони винахідливіше вигадують лихе й приписують його кому хоч".
"Бо більше боїшся лиха, яке може статися, ніж того, якого вже зазнав".
"Диво дивне, дехто гадає, що заробляти й роздобувати гроші - це гра без жодних правил".
"Вся річ була в жінці. Її м'якість і доброту, жертвою яких Джо, як сам гадав, приречений бути все життя, - ось що він ненавидів ще більш, ніж сувору, безжалісну чоловічу справедливість".
"Людина робить і породжує набагато більше, ніж може чи мусить витримати. Ось так і дізнається, що може витримати все. Саме так. У тому-то й жахіття, що вона може витерпіти все, все".
"Це ж несправедливо, що ви віддаєте себе в жертву жінці ... Це неправильно. Нечесно. Бог не для того створив шлюб. А чи створив? Жінки створили шлюб".
"...ще юнаком, він любив темряву, як уночі залюбки ходив чи сидів самотою серед дерев. Тоді земля, деревна кора втілювались у плоть, дичавіли, повнилися дивовижними, зловісними напіврозкошами-напівжахіттями й навіювали їх. Йому було страшно, моторошно. Він любив, боячись. А одного дня в семінарії відчув, що вже не боїться. Немовби десь зачинилися двері. Він уже не боявся пітьми. Просто ненавидів її й утікав від неї - до стін, до штучного світла".
"Мабуть, слушно поміщають кохання в книжки... Либонь, деінде воно не протриває".
Підсумок
Як ви бачите, я могла б ще довго-предовго розповідати про цей геніальний витвір мистецтва, про особливу неповторність стилю Фолкнера, але боюся, що ви, мої любі, не витримаєте стільки інформації. Скажу лише, що роман справив на мене приблизно таке враження, як його я отримала від "Атлант розправив плечі".
Отож, вирок Сови: 5/5 зірочок.
