Одрі Ніффенеґґер «Дружина мандрівника в часі»

Як я й зазначала раніше, останнім часом мені трапилося декілька книг, враження від яких залишилися дуже неоднозначними. Однією із них став також роман Одрі Ніфенеґґер "Дружина мандрівника в часі". Сьогодні я, Сова, розповім вам про ці свої неоднозначні враження. Але все по порядку.

Сюжет

"Дружина мандрівника в часі" - це неймовірно сильна історія кохання здавалось би звичайного з вигляду бібліотекаря Генрі та рудоволосої красуні-мисткині Клер. Ці двоє прекрасних незвичайних людей зустрілися невипадково. Клер знайомиться із Генрі, коли їй шість. Генрі ж зустрічає Клер у 28. Як це так? - спитаєте ви. Так, тут ідеться саме про незвичайність хлопця, який має насправді невиліковну хворобу - генетичне зрушення, через яке він змушений подорожувати в часі. Генрі переноситься невідомо-куди коли-завгодно, не маючи жодної можливості контролювати цей жахливий процес (а жахливості йому додає те, що хлопець потрапляє у місце появи абсолютно голим, що наражає його на неабияку небезпеку). Клер же - абсолютно звичайна дівчинка, яка, подорослішавши, мріє про неймовірне кохання і заміжжя з Генрі, адже вона точно знає - це трапиться.

Історія Клер та Генрі була б абсолютно звичайною, схожою на сотні звичайних пар у всьому світі, які мають проблеми та долають їх, якби не подорожі у часі. Вони то й заважають подружнім стосункам. Так, Клер та Генрі одружаться, та це не щасливий кінець, якими зазвичай завершуються казки чи мелодрами. Це лише початок великих проблем, розчарувань, мрій, надій, щастя та трагедій. Як подолають їх наші головні герої? Чи зможуть вони вибороти своє щастя у злої мачухи-долі? Все це ви дізнаєтеся, прочитавши книгу.

Мої враження

Як я й зазначила на початку, книга справила на мене неоднозначне враження і до сьогодні у мені вирують протилежні почуття. З одного боку, книга мені дійсно сподобалася. З іншого - було страшенно багато моментів, які мене дратували, злили, хотілося знайти авторку і трусити її, питаючи: "Чому? Чому? Чому?". Та на жаль чи щастя, у мене не було і не буде, мабуть такої можливості, тому ми зараз намагатимемось розібратися, що ж мені у книзі не сподобалося.

1) Подорожі у часі. Мої милі, прекрасні, улюблені подорожі в часі. Ви й не уявляєте, наскільки сильно я їх любила. Так, пишу "любила", тому що після роману Одрі Ніффенеґґер просто не зможу дивитися на них тими ж очима, що й раніше. Чому? Тому що я завжди вбачала у часових мандрівках дещицю романтичної авантюрності, це щось таке цікаве-цікаве і завжди незабутнє. Так, що ж, тут вони також незабутні. Безперечно. Проте радше у негативному сенсі, ніж у позитивному.

2) Логіка усіх тих подорожей у часі. Я знайшла багатенько місць, де зникнення і поява Генрі були нелогічними. Вони просто не сходилися. І я довго сиділа і розмірковувала, перш ніж читати далі, чи то я якась недолуга і не можу допетрати, правильно все чи ні, чи то авторка щось наплутала.

3) На цьому місці було би безліч претензій щодо сюжету, щодо певних рішень авторки стосовно певних подій сюжету, які я не можу назвати, щоб без спойлерів.

4) Доволі таки затягнутість сюжету, я б скоротила книгу хоча б на 100 сторінок. Зрозуміло, авторка хотіла дати нам осягнути, як все відбувається у життях Клер та Генрі, проте, як на мене, я дуже швидко зрозуміла все це про подорожі в часі, але якось було незрозуміло, до чого ж все йде, куди приведуть нас усі ті вервечки подорожей в часі. Але, на щастя, мушу сказати, вони таки привели мене туди, куди треба :)

Проте не можу не зауважити, що всі ці пункти критики пов'язані скоріш за все із завищеними очікуваннями. Ця книга лежала на моїй полиці з січня, і я з превеликим нетерпінням трепетно чекала моменту, щоб її прочитати, і страшенно хотіла, щоб вона мені сподобалася. Та не так сталося, як гадалося. Інколи краще забути про будь-які очікування і насолоджуватися процесом читання. Перевірено на собі :)

Чому варто читати книгу?

Проте, незважаючи на мою критику, я б радила читати книгу. Я впевнена, що вона сподобається майже кожному. Тож зараз я перелічу причини, з яких варто читати книгу:

1) Дуже гарна мова розповіді - насичена, яскрава і дуже цікава!

2) Неймовірний багаж знань про Чиказьку бібліотеку Ньюберрі (а я взагалі обожнюю бібліотеки).

3) Все, що ви хотіли дізнатися про подружні стосунки. Тут є дійсно все, що може бути, уся гама почуттів та емоцій.

4) Дуже реалістичні персонажі, вони - справжні люди, зі своїми сильними і слабкими сторонами. 

5) Незвичайна історія кохання із непересічними героями, у яких є незвична проблема. 

6) Глибока, прониклива і прекрасна розповідь про вірність, дружбу і... див. пункт 4).

7) Захоплюючі, хоч і небезпечні, а часом і страшні подорожі в часі.

Як бачите, причин, щоби прочитати книгу набагато більше, ніж навпаки. Тож - вперед :) Чекатиму ваших відгуків :)

Увага! Якщо ви берете участь в осінньому читацькому бінго від yakaboo, книга підпадає під пункт 21 Романтична історія. 

Вирок Сови: 4/5.

P. S.: Книга була екранізована, і фільм мені сподобався, можливо, навіть більше, ніж сама книга, хоч таке зі мною буває вкрай рідко. Проте як завше, у фільмі багато чого змінено - на мою скромну і дуже суб'єктивну думку, на краще.

Читацькі челенджі

Як усі ви знаєте, я не надто полюбляю челенджі, себто, виклики, загалом, не те, що читацькі, адже, на мою скромну думку, вони тим чи іншим чином обмежують нас у виборі книг. Хоча насправді це не так. Читацькі виклики часто мотивують читати більше. У цьому я переконалася, взявши участь у двох. Отож сьогодні я, Сова, розповім вам про челенджі, в яких беру і братиму участь.

Goodreads challenge 

Більшість книголюбів знайомі із сайтом goodreads, який мені страшенно подобається практичністю. На віртуальні книжкові полиці ви можете "поставити" книги, які хочете прочитати, книги, які ви вже прочитали (їх також можна оцінювати зірочками, як це роблю я у своїх відгуках), а також книгу/и, які ви читаєте саме зараз. Ваші друзі можуть слідкувати за вашим читацьким прогресом, а ви, відповідно, за їхнім. Ще тут можна додавати стільки віртуальних поличок, скільки заманеться, як-от улюблені книги, книги за жанрами тощо. Також на goodreads ви можете залишати свої відгуки про прочитане. 

Щодо goodreads challenge на сайті є можливість поставити собі кількість книг, які ви бажаєте прочитати за рік, і ця кількість залежить суто від вас і ні до час вас не зобов'язує. Наприклад, за свою ціль я поставила 50 книг за 2017 рік. Насправді я ніколи не рахувала, скільки книг встигаю прочитати за 365± днів, тому мені стало страшенно цікаво. Отож, goodreads challenge став моїм першим читацьким викликом. 

YakabooBingoAutumn

Українські книголюби, безперечно, знають і люблять сайт yakaboo.ua, де, по-перше можна придбати як "живі", так і електронні книги, а по-друге, читати різні цікаві статті на блозі сайту. Крім цих цікавинок, yakaboo проводить сезонні бінго-челенджі із завданнями, які потрібно виконувати. Той, хто виконає всі завдання "на відмінно", отримає подарунок :) 

Натрапивши на осінній бінго-челендж, я не втрималася і собі захотіла взяти участь. Отож, про те, що ж це за YakabooBingoAutumn, ви можете прочитати тут. Коротенько розповім про сенс челенджу, який ще називають Читацьке бінго. YakabooBingoAutumn триває, за логікою речей, три осінні місяці, протягом яких потрібно виконати 25 читацьких завдань. Наприклад, прочитати книгу обсягом більш, ніж 500 сторінок чи моторошну історію або новинку чи фентезійну книгу. Виконавши завдання, потрібно запостити відгук на прочитане разом із хештегом #YakabooBingoAutumn_1 (порядковий номер завдання) у соцмережі facebook чи instagram. А також по закінченню всіх завдань зробити підсумковий пост. Однозначною перевагою Читацького бінго є різноплановість книг, тож будьте певні, нудьгувати під час Читацького бінго вам точно не доведеться. До того ж ці завдання, а також завдання і з попередніх читацьких бінго можна робити "заднім числом". 

Я вирішила брати участь у цих двох челенджах саме тому, щоб:

1) відстежити, скільки книг за рік я встигаю прочитати;

2) урізноманітнити своє читання;

3) чудово розважитися :) 

Кого зацікавили челенджі, долучайтеся, пишіть відгуки. Давайте читати разом! :)

P. S.: книги, які я вже прочитала і які підходять до певних пунктів Читацького бінго YakabooBingoAutumn шукайте у моєму instagram. 

Ірен Роздобудько «Ґудзик-2. 10 років по тому»

Як я вже зазначала раніше, зараз я стала читати набагато менше укрсучліту, ніж то було колись, коли я ще жила в Україні. Мабуть, це пов'язано із тим, що раніше у мене не було доступу до книг німецькою. Та я виправляюся. І як можна побачити зі списку прочитаного, все ж намагаюся приділяти укрсучліту більше уваги. Але до чого це я? Ага, так, у січні мені пощастило потрапити в рідне містечко і чи не першим чином я пішла перевіряти нашу популярну книгарню "Час читати" на наявність чогось цікавесенького. І першою книгою, яка кинулася мені в очі, став роман "Ґудзик -2" Ірен Роздобудько. Згадавши свої враженні від першої частини (а читала я книгу 10 років тому), я спокусилася і таки купила другу частину (там же якраз 10 років по тому (!), а я на такі знаки долі увагу звертаю!). І сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від неї.

Щодо сюжету не буду багато розповідати, оскільки  можливо, є ще серед читачів мого блогу ті, які хотіли б прочитати першу частину. Щоб поговорити про сюжет продовження, без спойлерів не обійдеться, тому я цього робити не буду. Розповім лише про свої враження.

Звісно, перш за все повинна сказати, що Ірен Роздобудько я захоплювалася у віці десь між 16 і 20 роками. Я перечитала всі видані нею на той час книги і не могла зупинитися. Потім, переїхавши до Гамбурга, я згадала про творчість Роздобудько і те, як я її любила. Тоді ж дізналася про її новий роман "ЛСД. Ліцей слухняних дружин", який я вирішила прочитати, та, на жаль, страшенно в ньому розчарувалася. Плюс зрозуміла, що, мабуть, пані Ірен має свого певного цільового читача, яким є, в першу чергу, підлітки і молодь. Не те, щоб я не відносила себе більше до молоді, але нічого власне нового чи цікавого для себе я вже не відкрила. Хоча, можливо, тільки той роман став невдалим, а перечитавши старіші, я знову була би в захопленні, не знаю. Скажу лише, що роман "Ґудзик-2" мені не дуже сподобався. І на це є декілька причин.

Причина 1:

Начебто пройшло 10 років, але по головних героях якось не дуже помітно було їхнє старіння/дорослішання. Особливо по вчинках Дениса, які мені не дуже відрізнялися від тих, 10-річної давності.

Причина 2:

Якщо колись мене страшенно захоплювали мандри головних героїв Роздобудько світом і здавалися романтичними, прекрасними і тому подібними, то зараз все це мені видалося абсолютно неправдоподібним. Часом здавалося, що все це занадто легко трапилося, занадто казково та й узагалі занадто :)

Причина 3:

Не можу пояснити, чому, але мені страшенно не подобаються спекуляції навколо теми Майдану 2013-2014. Це друга книга за рік, де описуються події на Майдані, хоч і на задньому плані. Але, як на мене, у романі це не сприймалося органічно. Ніби авторка навмисне притягнула цю тему за вуха, щоб увіковічнити її разом із собою в історії України. Не знаю, та, як на мене, воно сприймалося досить штучно.

Причина 4:

Накрученість-намученість сюжету, що додавало ще більшої неправдоподібності книзі. Тобто, я авторці не повірила, не повірила в історію, вона мене просто не переконала.

Причина 5:

Фінал. І цим все сказано. Хоча б тут хотілося чогось більш реального, конкретного. Хотілося, та не дісталося)

Проте мушу зазначити, що все ж, якби мені було зараз років 18-20, я була б від роману в захваті. Тому я її таки раджу. Тому що книга, безперечно, буде цікава усім, хто коли-небудь читав "Ґудзик" і хто перейнявся долею Ліки, адже там ми знаходимо відповіді на багато питань. На них я, власне, й чекала ті 10 років :)

Вирок Сови: 3,5/5.

Барбара Космовська «Буба: мертвий сезон»

Щойно я дізналася, що є друга частина прекрасної підліткової книги "Буба", яка слугує позитивчиком і ліками від депресії в похмурі осінні дні, як я одразу ж заходилася її читати. Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного :)

Насправді, ця книга - це продовження книги про дівчинку-підлітка Бубу, її сімейні та й не тільки проблеми, які описані з неймовірним гумором. Хоча її можна читати і як окрему книгу. Але щоб зрозуміти деякі речі краще, я, у принципі, рекомендувала би прочитати спочатку книгу "Буба", а тоді її продовження. До того ж, ці дві книги чудово піднімають настрій!

Барбара Космовська - польська письменниця. У її доробку - вже багатенько романів, останній з яких виданий у 2011 і має назву "Українка" (цікавий факт: головна героїня "Українки" - Іванка з Дрогобича, мого рідного міста, себто, і це серйозний роман про наших заробітчан у Польщі). Ще у письменниці є перемога на літературному конкурсі "Щоденник польської Бріджит Джонс", а книга про Бубу здобула у 2002 головну премію на всепольському конкурсі романів для дітей та юнацтва «Повір у силу фантазії». І недарма, скажу я вам!

У другій частині "Буба: мертвий сезон" дівчина на рік старша, але проблем у неї не менше. По-перше, сімейка у неї доволі скажена і іноді нагадує божевільню. Але дуже симпатичну таку божевільню, знаєте. В мене вона асоціювалася з моєю родиною в моєму дитинстві, тому ця книга і припала мені до душі настільки і стала мені рідною :) Отже, батьки Буби - майже весь час заклопотані собою: мама - "видатна" письменниця, що пише жіночі романи і бідкається про те, що ж нап'ялити на себе на чергову зустріч із прихильницями (все, як у першій серії, тільки тут ще й пан Протек з'являється, якого нам ще бракувало!), тато Буби працює на телебаченні і цим все сказано. Проте із появою Протека (хаха) завжди охайний і організований татко змінюється просто на очах до невпізнання. Єдиною розрадою Буби завжди був дідусь Генрик (з яким хоч у бриджа можна було пограти на пару із ексцентричними сусідами Маньчаками), та й того саме не відірвати від комп'ютера і чату із загадковою незнайомкою. Один раз на вічність приїжджає бабуся, яка створює ще ту сімейну драму/катастрофу. Ще й однокласники всі - мов подуріли. Що Адась, що Мілош, що подруга Йолька. Бідна Буба намагається дати собі з усім цим ради самотужки, але не все так легко, коли ти підліток. Прекрасна, оптимістична історія, просякнута чудовим гумором і позитивним ставленням до життя та проблем у ньому. Ця книга - світла і добра. Дуже раджу почитати! І не тільки підліткам :)

Особливо хочу підкреслити прекрасний переклад українською. Чудово, коли прекрасні перекладачі беруться за всі книги або хоча б за книги з однієї серії автора, якого перекладали раніше :) Мова прекрасна! Просто прекрасна! Жоднісіньких претензій! Дякую Божені Антоняк за переклад і видавництву "Урбіно" за якісні книги! :)

Вирок Сови: 4/5.

Жан-Поль Дідьєлоран «Читець у ранковому експресі»

Останнім часом мені до рук потрапляють книги, враження від яких у мене страшенно неоднозначні! Однією із таких книг став роман французького письменника Жан-Поля Дідьєлорана "Читець у ранковому експресі". І сьогодні я, Сова, як завжди, поділюся з вами своїми враженнями від прочитаного.

Головному герою роману за тридцять, і здається, що він нещасний з пелюшок, чи то пак з моменту, як інші діти навчилися вимовляти його дивне ім'я  - Ґілен Віньоль, яке вони, власне, постійно перекручували, знущаючись із бідного хлопця. А ще Ґілен - одинак, про нього складається враження як про дуже самотнього чоловіка, який розмовляє зі своєю золотою рибкою (бо з ким іще?), ненавидить свою роботу, але наче не має іншого вибору і мучить себе, не кидаючи її. Але не так вже хлопцеві й не пощастило. Бо є в нього все ж таки найкращий друг - старий Джузеппе, який раніше працював разом із Ґіленом на так званій книгобійні (заводі з утилізації книг), допоки із ним не трапилося щось дійсно дуже страхітливе.

Єдиною радістю в житті Ґілена видається порятунок нерозмелених у сіру мелясу сторінок невідомих книг і читання їх у ранковому експресі, дорогою на роботу. Одним словом, Ґілен - такий собі дивак, що не могло не привабити мою увагу, адже я страшенно люблю все дивне - від речей до людей або навпаки. І хоча епізоди читаних хлопцем книг не завжди гарні чи милі, а іноді страхітливі й незрозумілі, пасажири  експреса лише радіють такому ранковому екшену. У Ґілена з'явилося навіть декілька фанаток похилого віку, які одного чудового ранку запрошують його почитати для них окремо. Вся ця частина мені просто неймовірно подобалася! Прекрасна історія, дивакувата, але цікава і дуже мила. Так, ви правильно розумієте: АЄОА, як каже мій улюблений Майкл Щур. Себто, Але Є Одне Але. А саме: одного чудового дня у ранковому експресі хлопець випадково знаходить під сидінням флешку, і, як обіцяє анотація, це повністю змінює його життя. Проте це стається якось надто мляво, і таке враження, що не він, а саме старий Джузеппе прагне знайти власницю флешки більше, ніж сам Ґілен. Так-так, флешка належить невідомій дівчині, якій 28 років. Її звати Жюлі, і вона пише свої щоденники, ймовірно прагнучи стати письменницею (на жаль, у романі це ніяк не пояснюється). І ось Ґілен настільки захопився вмістом цього щоденника в електронному варіанті, що замість врятованих сторінок невідомих книг читає в ранковому експресі вже ті ж щоденники, таємно сподіваючись, що колись у потязі їхатиме Жюлі, почує свою писанину і заговорить з ним. Все б нічого, якби щоденники дівчини не були, м'яко кажучи, далекими від ідеалу і талановитості. І все це пов'язано із її, як казала Annie ReadsBook у своєму огляді, "не найкращою роботою на світі". І це направду м'яко кажучи. Звісно, я вам про неї, тобто роботу, нічого не скажу, бо це був би ой який спойлер! Тож читайте самі і складайте свої враження. Я скажу лишень, що перша половина книги мені надзвичайно сподобалася, натомість як друга половина не сподобалася взагалі. Книга мене не відпускала дуже довго, після прочитання на мене накотила така величезна кількість емоцій, якими я ділилася з усіма, з ким могла, намагалася зрозуміти, чому автор зробив той чи інший вибір у долях своїх героїв і в кінці так і не змогла пробачити йому професії 28-річної француженки Жюлі. Та ми з моїм другом дійшли висновку, чому автор дав дівчині таку роботу. Але вам не скажу, бо заспойлю. От як прочитаєте книгу, пишіть мені, поговоримо :)

Власне, чому я взялася за прочитання цієї книги? Тому що мене зацікавив саме критичний огляд цього роману. А я люблю читати книги, які не всім подобаються і про які можна подискутувати. Проте тут, як на мене, все доволі однозначно, хоча можу й помилятися. Мені, як естету, друга частина книги тому й не сподобалася, бо було там занадто багато непривабливих сцен, які аж ніяк не надихають. Принаймні, мене. Якби ж знаття! - як казала Скарлетт О'Хара. А остаточно переконала мене читати цю книгу її обкладинка, яка в перекладі російською містить таке речення: "Ця книга схожа на фільм "Амелі": на кожній сторінці на обличчі з'являється усмішка". До слова, я обожнюю фільм "Амелі"...

Вирок Сови: 3/5.

Тарас Прохасько: "Лексикон таємних знань"

Цю книгу я вирішила прочитати через те, що мені дуже сподобалася обкладинка. Я до того не знала про неї нічогісінько. А от що із моєї читанини вийшло, читайте просто зараз. Я, Сова, розповім вам про свої враження від Лексикону.

Згодьтеся, обкладинка просто чудова! Мені чимось нагадала "Дім дивних дітей" Ренсома Ріґґза. Звісно, я знала, що ніяка фантастика мене не чекає, але сподівалася на щось дивне, химерне і глибоке. І мушу вам сказати, книга перевершила мої сподівання удвічі а то й утричі. Про автора, як і про книгу я також нічого не знала. Безперечно, я чула його ім'я, бачила відгуки на відомі його книги, але сама не мала можливості познайомитися з його творчістю. І ось цей шанс мені випав абсолютно випадково, і враження після прочитаного залишились неоднозначними.

Про книгу

Отож, про що книга? "Лексикон таємних знань" - це збірка оповідань та повістей Прохаська. Всього їх у книзі сім: 

• «Спалене літо»

• «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)»

• «Довкола озера»

• «Некрополь»

• «Від чуття при сутності»

• «Увібрати місто»

• «Лексикон таємних знань».

Книга була видана ще у 2004 році у видавництві Кальварія. Цікавою вона мені видалася ще й тому, що я ніколи про неї не чула. Та от про що книга - я вам розповісти не можу. Вона про все і ні про що конкретно. Якщо коротко, то я б сказала, що книга - про прохаськову філософію. 

Мої враження

Найбільше мені сподобалися три останні оповідання з семи: "Відчуття при сутності", "Увібрати місто" та "Лексикон таємних знань". Бо там був сюжет :) Визнаю: я не люблю безсюжетної прози. Для мене це - як товкти воду в ступі. Але проза Прохаська мені таки сподобалася. Не відразу, а по прочитанню половини книги, коли я зрозуміла, як треба до неї підходити. Якби ж іще мене хтось попередив про особливість прози Прохаська, я б поставилася до неї від початку по-іншому, читала б по-іншому. А так - я півкниги намагалася дійти до розуміння тексту, який, як на мене, ні у що не складався. Звісно, я кайфувала від неповторних образів, але в деяких оповіданнях, як на мене, це був просто їхній, тобто образів, перелік. Вони були невзаємопов'язаними шматками клаптикової ковдри, що розлетілася на дрібні шматки. Іноді мені здавалося, що я знаходжуся в когось в голові і бачу його галюцинації від куріння сиґарет (а "примарні персонажі" курять їх одна за одною) чи прийому якихось наркотичних речовин. Образи тоді неймовірно швидко і страшенно різко змінювалися, аж у голові паморочилося. Та безперечно є і химерність, дивність, а глибини, скажу я вам - хоч втопитися. 

Кому цікаво прочитати?

Безперечно проза Прохаська заслуговує на увагу тих, хто по-перше є поціновувачем постмодерну, а по-друге тих, хто від неї не чекає сюжету, хто кайфує від образів, створених автором, від присутності "примарних персонажів", від сенсу, що ховається так далеко, що нерідко пересічний читач його просто не бачить :) Це було моє перше знайомство із творчістю Прохаська і якщо подальші книги схожі на цю, тоді поки що знайомство із ними я відкладу. 

Для себе я зробила висновок, що постмодернова проза Прохаська - все ж таки не зовсім моє, бо надто багато незрозумілого там для мене. Але, тим не менш, не виключаю можливості, що перечитаю книгу через років 10-20. Можливо тоді відкриється для мене весь сенс теперішнього нерозуміння цієї безсенсової сенсовості. Але ви не думайте, що в мене негативні враження. Власне вони в мене просто дуже двоякі. Половина книги сподобалася, а лише інша половина - ні :) Щодо подальших книг налаштуюся позитивно і таки візьмуся колись за їх прочитання.

Вирок Сови: 3/5.