Тарас Прохасько: "Лексикон таємних знань"

Цю книгу я вирішила прочитати через те, що мені дуже сподобалася обкладинка. Я до того не знала про неї нічогісінько. А от що із моєї читанини вийшло, читайте просто зараз. Я, Сова, розповім вам про свої враження від Лексикону.

Згодьтеся, обкладинка просто чудова! Мені чимось нагадала "Дім дивних дітей" Ренсома Ріґґза. Звісно, я знала, що ніяка фантастика мене не чекає, але сподівалася на щось дивне, химерне і глибоке. І мушу вам сказати, книга перевершила мої сподівання удвічі а то й утричі. Про автора, як і про книгу я також нічого не знала. Безперечно, я чула його ім'я, бачила відгуки на відомі його книги, але сама не мала можливості познайомитися з його творчістю. І ось цей шанс мені випав абсолютно випадково, і враження після прочитаного залишились неоднозначними.

Про книгу

Отож, про що книга? "Лексикон таємних знань" - це збірка оповідань та повістей Прохаська. Всього їх у книзі сім: 

• «Спалене літо»

• «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)»

• «Довкола озера»

• «Некрополь»

• «Від чуття при сутності»

• «Увібрати місто»

• «Лексикон таємних знань».

Книга була видана ще у 2004 році у видавництві Кальварія. Цікавою вона мені видалася ще й тому, що я ніколи про неї не чула. Та от про що книга - я вам розповісти не можу. Вона про все і ні про що конкретно. Якщо коротко, то я б сказала, що книга - про прохаськову філософію. 

Мої враження

Найбільше мені сподобалися три останні оповідання з семи: "Відчуття при сутності", "Увібрати місто" та "Лексикон таємних знань". Бо там був сюжет :) Визнаю: я не люблю безсюжетної прози. Для мене це - як товкти воду в ступі. Але проза Прохаська мені таки сподобалася. Не відразу, а по прочитанню половини книги, коли я зрозуміла, як треба до неї підходити. Якби ж іще мене хтось попередив про особливість прози Прохаська, я б поставилася до неї від початку по-іншому, читала б по-іншому. А так - я півкниги намагалася дійти до розуміння тексту, який, як на мене, ні у що не складався. Звісно, я кайфувала від неповторних образів, але в деяких оповіданнях, як на мене, це був просто їхній, тобто образів, перелік. Вони були невзаємопов'язаними шматками клаптикової ковдри, що розлетілася на дрібні шматки. Іноді мені здавалося, що я знаходжуся в когось в голові і бачу його галюцинації від куріння сиґарет (а "примарні персонажі" курять їх одна за одною) чи прийому якихось наркотичних речовин. Образи тоді неймовірно швидко і страшенно різко змінювалися, аж у голові паморочилося. Та безперечно є і химерність, дивність, а глибини, скажу я вам - хоч втопитися. 

Кому цікаво прочитати?

Безперечно проза Прохаська заслуговує на увагу тих, хто по-перше є поціновувачем постмодерну, а по-друге тих, хто від неї не чекає сюжету, хто кайфує від образів, створених автором, від присутності "примарних персонажів", від сенсу, що ховається так далеко, що нерідко пересічний читач його просто не бачить :) Це було моє перше знайомство із творчістю Прохаська і якщо подальші книги схожі на цю, тоді поки що знайомство із ними я відкладу. 

Для себе я зробила висновок, що постмодернова проза Прохаська - все ж таки не зовсім моє, бо надто багато незрозумілого там для мене. Але, тим не менш, не виключаю можливості, що перечитаю книгу через років 10-20. Можливо тоді відкриється для мене весь сенс теперішнього нерозуміння цієї безсенсової сенсовості. Але ви не думайте, що в мене негативні враження. Власне вони в мене просто дуже двоякі. Половина книги сподобалася, а лише інша половина - ні :) Щодо подальших книг налаштуюся позитивно і таки візьмуся колись за їх прочитання.

Вирок Сови: 3/5.