четвер, 22 червня 2017 р.

Джоджо Мойєс: "До зустрічі з тобою"



Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про книгу, яка мене страшенно вразила, залишивши глибокий кратер у моїй душі. Насправді я довго вагалася, чи варто читати мені книгу Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою". Чесно кажучи, боялася перебільшеного мелодраматизму, чого давно вже не люблю. От драми - це так, це те, що я поважаю, є в них незбагненна глибина. А мелодрами завжди дуже передбачувані. Хоча і їх під настрій можна почитати. Одним словом, вагалася я доти, поки випадково не затягнула коханого в кінотеатр на прем'єру екранізації роману. І фільм мене настільки вразив, що я без вагань знала - точно хочу прочитати книгу, адже книги завжди були для мене у сто разів цікавіші, ніж фільми. Та я чула багато нечудових відгуків щодо українського перекладу роману, тому вирішила читати німецькою. І про свій вибір ні на мить не пошкодувала. До читання я дуже довго готувалася морально, адже знала, чим все закінчиться. І ось нарешті я знайшла в собі сили це зробити.

Луїза Кларк - молода 27-річна дівчина, яка живе у маленькому містечку в Англії разом зі своїми батьками, дідусем, молодшою сестрою Тріною та її маленьким сином Томасом, працює у невеличкому кафе, котре вона дуже любить і зустрічається із хлопцем, стосунки з яким тривають вже 7 років. Та одного дня її налагоджене, як механічний годинник, життя змінюється, коли вона втрачає роботу в улюбленому кафе. Лу змушена шукати нову, подавшись на службу зайнятості. Перепробувавши безліч робіт, які їй так і не підійшли, Лу чіпляється за останній шанс - вакансію доглядальниці за людиною з обмеженими можливостями. І хоч у Лу немає ні бажання, ні досвіду, щоби братися до такої роботи, у неї не лишається вибору, адже це вона, хто практично годує сім'ю. Лу - дуже позитивна дівчина, із відмінним почуттям гумору та поганим смаком, що стосується моди. Потрапивши в халепу із костюмом на співбесіді (епізод, котрий порвав мене на шматки), Лу все ж отримує роботу. Із контрактом на півроку. 

Її підопічний - 34-річний Уілл Трейнор, колишній бізнесмен, який два роки тому потрапив в автомобільну катастрофу, і тепер все його тіло паралізоване, крім декількох пальців однієї руки. Він не може і не хоче миритися із таким способом життя, тому до Лу він спочатку ставиться вельми вороже. Та проходить час - і Лу та Уілл стають не просто друзями. Їх пов'язує не просто ниточка взаєморозуміння і дружби, а тонкі тенета кохання. Та чи зможе Лу вберегти його? Адже незабаром дізнається, що Уілл прийняв важливе і жахливе рішення. І щоб змінити його, Лу має лише або, як переклали це німецькою, цілих півроку

"До зустрічі з тобою" - це глибокий, проникливий роман, сповнений життєрадісності, прекрасного гумору та людяності. Вперше я стикаюся із таким ненав'язливим способом змусити людей задуматися про такий складний вибір, як вибір між життям та смертю. Мойєс змушує тебе зрозуміти, що насправді ніхто не знає, що правильно, а що ні. 

Чи має людина право грати роль Бога? І чи має вона право вирішувати, коли їй помирати? Чи має право хтось їй це заборонити? Чому хтось може вибрати не життя, а смерть? Невже життя, що відрізняється від інших, не заслуговує на те, щоб його цінувати? Ці та безліч інших запитань піднімаються у книзі. 

Роман вразив мене, перш за все, щирістю та відвертістю, відкритістю героїні Лу та її невимовним оптимізмом. Та разом із тим - її особистість настільки різноманітна! Своєю безпосередністю Лу одразу припала мені до душі. Вразило мене і те, як сильно змінив Уілл життя Лу і навпаки. Я щиро раділа внутрішнім змінам дівчини - від моменту, коли вона й не уявляла, хто вона, і до чіткого усвідомлення цілі свого життя, хоча у цьому я так до кінця і не впевнилася. Вразила мене й історія кохання, описи усієї гами почуттів Лу - такі правдиві і абсолютно щирі. Я переживала із героїнею усі миті - і відчай, розчарування, злість, біль, дружбу, кохання, нерозуміння, нездатність здатися, і примирення із реальністю. Це - книга, що змусила мене довго думати, хто ж мав рацію, чого варті почуття для когось зокрема та для людей загалом і чи є це справді неправильним - бути в якійсь мірі егоїстом.

Я точно можу сказати, що роман Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою" відтепер належить до моїх улюблених! Це книга, яка залишила по собі величезний слід, який не залишиться в моєму серці назавжди, слід, який буде боліти ще довго. Кожна сцена, кожен діалог проникнуті такою справжністю, що читаючи, я занурювалася у світ головних героїв, як Аліса у Задзеркалля. Я практично дослівно відчула себе у шкурі Лу. І це було незабутньо!

До речі, це був перший роман Мойєс, який я прочитала. До інших її книг я не бралася, але й ще не вирішила, чи братимусь. Боюся розвіяти всі ті сильні відчуття, що так вразили мене у книзі "До зустрічі з тобою". Роман, до слова, має продовження, але я майже впевнена, що не читатиму його. Адже багатьох моїх друзів він розчарував.

Єдине, що мені не дуже сподобалося у - це те, що майже усі розділи книги велися від імені Лу, але також були і розділи від імені Камілли  (матері Уілла), Натана (медпрацівника, що доглядав за Уіллом) та Тріни (сестри Лу). Цих інших було дуже мало, і це кидалося в очі. Як на мене, то потрібно або рівномірно розподіляти частини від імені інших персонажів, або взагалі не писати таких розділів. Але це, звісно, бачення звичайного читача.

Книгу я раджу всім, кого зацікавив опис. Та хто лінується читати, може переглянути фільм. Я вважаю, що це одна із найкращих екранізацій романів. Можливо тому, що сценарій до фільму писала сама Джоджо Мойєс. Гра акторів надзвичайна, сюжет не змінено. Для зацікавлених - трейлер унизу.

Вирок Сови: 5 зірочок із 5.


2 коментарі:

  1. Дуже точно написано...Дійсно, піднята гостра проблема суспільства,зовнішня ідентифікація людини з обмеженими можливостями в соціумі,не говорячи вже про внутрішню.Погоджуюся з тобою,що невимушена та щира, справжня людяність в цьому романі збудувала фундамент чистого кохання...Але, на превеликий жаль,я думала, що ця драма буде мати оптимістичніший фінал.Забагато трагізму,антиутопічного настрою.І гумор,який присутній протягом усього фільму,мов зла іронія долі, метушить та дразнить відчайдушні серця глядачів,які вірять,що ця лавсторі закінчиться перемогою почуттів.Але ж ні, потрібно зіграти на струнах гіркого співчуття, співпереживання,болю.Не розумію я ,чесно кажучи,такий вибір Уілла,а з ним і погляд на життя Мойєс.Ти молодчинка!В цьому романі безліч світоглядних питань,відповіді на які не зможе дати ніхто,тільки дискусійна боротьба ідейних прихильників витворить більшість або меншість.Моя думка,що немає нічого ціннішого,ніж людське життя,проте,постає дилема:евтаназія-свідомий вибір людини чи вплив соціальної меншовартості на психіку та психологію особливої людини.
    Ти влучно акцентувала та підкреслила специфіку теми твору!Я захоплююся твоїми відгуками.Ти проводиш життєву паралель між реаліями,поглядами,світами як роману,так і позачасовою реальністю,сьогоденням!Браво!

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую за коментар, Аню, та змушена не погодитися із тобою щодо антиутопічності та трагізму. Звичайно, трагізм є, та, як на мене, на відміну від інших романів, які завжди закінчуються словами "і жили вони довго і щасливо", Мойєс змушує нас поглянути в очі реальності, не питаючи у нас дозволу на це. Кожна людина має право вибору, і цей вибір потрібно поважати. Незважаючи на те, що ми б хотіли іншого. Бо так, як є - неправильно, неморально. Добре говорити тим, хто перебуває не в такій ситуації, як Уілл.

    Читаючи роман, я захоплювалася оптимізмом та життєрадісністю Лу. Адже вона могла і в депресію впасти. Натомість вона, як могла, намагалася підняти оптимізм Уілла! Тож цей гумор зовсім не сприймався, як "зла іронія долі".

    ВідповістиВидалити

Загальна кількість переглядів сторінки

Еліс Манро «Забагато щастя»

Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про першу книгу лютого «Забагато щастя» від лауреатки Нобелівської премії Еліс Манро. Чес...