Привіт усім! Давайте познайомимося. Мене звати Сова, і я охоче ділюся із вами своїми враженнями від прочитаних книг різними мовами і їхніх можливих екранізацій. Є таке чудове німецьке місто Гамбург, де я, Сова, живу, читаю і пишу відгуки. Заходьте в гості - поговоримо про книги :)
А я розповідала вам, що закохана у творчість шведського письменника Фредріка Бакмана? Точно? Бо можу ще раз розповісти :) Так, як я прочитала вже третю за рік книгу цього автора, чого зі мною не траплялося давненько. Маю на увазі, такого захоплення письменником.
Чергова книга Бакмана тільки підживила мій захват талантом автора. Я справді не заспокоюся, поки не прочитаю всі його книги. Але сьогодні я, Сова, розповім вам про надзвичайно зворушливу історію під назвою "Все, що мій маленький син має знати про світ".
Ця книга - лист-послання Фредріка Бакмана своєму півторарічному синові про те, як нелегко бути батьками, скільки помилок їм доводиться робити, поки малюк росте, скільки кумедних пригод та ситуацій трапляється із ним та його сином. Бакман із лише йому притаманним гумором описує недоспані ночі, коли малюк хоче гратися, а тато - спати; покупки підгузок в магазині, коли тато не знає, які обрати серед цієї нескінченної кількості підгузок. Ще він постійно залишає собі заміточки для себе із дуже кумедними висновками про батьківство.
"Все, що мій маленький син має знати про світ" - надзвичайно зворушлива історія, під час якої я реготала, як дурна, постійно казала: "Оооо, як це мило!" і зворушувалася неймовірно пречудовими думками про життя. У своєму листі тато пояснює синові такі важливі речі, які справді важко пояснити, але у Бакмана це виходить, як завжди, прекрасно. Він розповідає про те, що таке мужність, добро та зло, дружбу, любов і кохання та багато іншого, що син має знати про світ. І все це - настільки душевно, тепло, світло і дотепно, як уміє тільки Бакман! Я тааак хочу, аби цю книгу переклали українською!
А ще - ви нізащо не здогадаєтеся, під який пункт читацького бінго підходить ця книга! Пункт 4, книжка зі смачним рецептом. Неочікувано, чи не так? Але Бакман навіть ділиться зі своїм маленьким сином рецепти суто "чоловічих страв", якщо можна так сказати, бо жодна жінка таких дивних страв точно не готувала б))).
На завдання під номером 24 в осінньому читацькому бінго від yakaboo я обрала готичну книгу письменника, який, впевнена, більшості відомий, як автор "Острова скарбів" - "Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом».
Атмосферний похмурий Лондон, на вулицях якого з'являється загадковий містер Гайд, оповитий таємницями та зловісністю. Містер Гайд - сповнений люті та холоднокровності чоловік. Доктор Джекіл - клієнт адвоката містера Уттерсона, який і розповідає нам химерну пригоду. На своє нещастя, містер Уттерсон дізнається про певний зв'язок між доктором Джекілом та містером Гайдом. Що саме їх пов'язує? І що насправді коїться у будинку, де вже давно не бачили господаря? Адвокат таки дізнається правду. Та чи буде це тією правдою, якої він очікував? Читайте - дізнаєтеся ;)
Книга зачарувала мене своєю загадковістю та зловісною атмосферністю. Вона також нагадала мені "Записки Шерлока Холмса", які я просто обожнювала в дитинстві! Хоча "Химерна пригода..." - не детектив. Інтрига тримається аж до кінця, але не хвилюйтеся - ви дізнаєтеся, яку таємницю зберігала у собі ця книга.
Роберт Льюїс Стівенсон в оригінальний спосіб підіймає питання вічної боротьби добра та зла в людині. Чи може щось одне перемогти? Чи можна придушити зло і назавжди стати добрим?
Я пораджу її усім, адже читання там - на день, а то й на пів :) Проте знайомство із химерною пригодою вас, упевнена, точно не розчарує! Стівенсон описує все надзвичайно цікаво, атмосферно та загадково. Мені сподобалася ця історія!
Існує також неймовірна кількість фільмів, серіалів та навіть мультиків, знятих за мотивами цієї книги Стівенсона. Щоправда, я жодної із них не бачила. А ви?
Давно мене так сильно не зачіпали книги із жанру трилерів. Давно так не затягував сюжет. Давно просто не могла відірватися від книги, не дочитавши її до кінця на однісінькому подиху. І давно настільки не насолоджувалася картинами, які, здавалось би, мали лякати і відштовхувати. Так, любі друзі, сьогодні Сова розповість вам про книгу Томаса Гарріса "Мовчання ягнят" - моторошну історію до Хелловіну.
Томас Гарріс - американський письменник, відомий саме завдяки створенню найкрутішого злочинця всіх часів - Ганнібала Лектера. Цей персонаж відомий вам, скоріш за все, із екранізацій книг Гарріса. На свій сором, мушу зізнатися, що жодного фільму про Ганнібала не бачила. Але після прочитання книги я це виправила. Проте про це - пізніше.
Трилер "Мовчання ягнят" залишив після прочитання неймовірний захват. Я певна, що прочитаю усі книги про Ганнібала Лектера, адже він полонив мене з першого знайомства. Хоч це дуже дивно, адже всі знають, що він, м'яко кажучи, не найпозитивніший герой. Що ж у ньому такого особливого? Давайте розбиратися.
Насправді "Мовчання ягнят" - це друга книга із серії про славнозвісного доктора Лектера. У цій частині божевільний злочинець і за сумісництвом доктор психології не знаходиться в центрі всіх подій. Тут він допомагає спіймати серійного вбивцю на прізвисько Буффало Білл. У справі задіяна студентка Академії ФБР Кларіса Старлінг. Чомусь саме із нею серед усіх поліцейських доктор Лектер все ж таки вирішив поспілкуватися. Чим це все обернеться - читайте у книзі.
Мені страшенно сподобався стиль автора, те, як він закрутив сюжет, надаючи кожній сторінці все більше й більше напруги та динаміки. Майже півкниги я прочитала за один день. Просто не могла залишити її, не дізнавшись, що ж трапиться із героями трилеру.
Що ж до персонажів книги, як ви зрозуміли, я залишилася в неабиякому захваті від особистості доктора Лектера, який пречудово розуміється на психології людей, читає їх, ніби книги. Недарма до нього звертаються із різних куточків світу із просьбою скласти психологічний портрет. Ганнібал хижий, проте високоінтелектуальний - вибухова суміш, яка мені припала до душі. І хоча його поведінка в деяких моментах повинна була мене шокувати (і, звісно, шокувала), проте я більше відчувала захват від розуму та винахідливості Лектера, ніж від його агресивності. Взагалі мені дуже дивно, адже я точно не очікувала від себе вподобати злочинця-монстра. Та ніде правди діти - він крутий!
Клариса Старлінг, на противагу агресивному злочинцю, - молода та дуже приваблива студентка Академії. Хоч у неї й немає досвіду, зрозуміло, що в ній є той стержень та сила духу, які потрібні будь-якому агентові ФБР, особливо тим, хто має намір спілкуватися із тими ще маніпуляторами. Клариса - одна із найкращих студенток, вона має відмінні оцінки та розвинула свої поліцейські вміння та навички практично до ідеалу. Тому Кроуфорд обирає саме її для розслідування справи Буффало Білла. Те, як вона себе покаже у цій справі, може визначити її майбутнє. Клариса дуже розумна, неймовірно уважна, від неї не вислизає жодна, навіть найменша, деталь. А у спілкуванні із Ганнібалом вона веде себе дуже обачно та помірковано. Чи ні?
Дочитавши до моменту, коли ми дізнаємося, чому назва книги звучить саме "Мовчання ягнят", на мене накотила хвиля ейфорії і безмежного захопленням ідеєю автора. Із нетерпінням чекатиму подальшого знайомства із книгами з серії про Ганнібала Лектера, адже ця читалася на одному подиху та ще й завершилася дуже інтригуюче!
Якщо ви обожнюєте трилери, неоднозначних персонажів, психологію та божевілля - тоді вам неодмінно потрібно прочитати "Мовчання ягнят".
Що ж до фільму, який свого часу здобув п'ять!!! Оскарів і не тільки, я залишилася задоволеною, якщо не враховувати мій щоп'ятихвилинний коментар: "А в книзі було не так!"))) Актори чудово впоралися зі своїми ролями, просто в моїй голові, як завжди, вже оселилися свої уявлення про героїв. До того ж, фільм, як не крути, 90-их, і це мені заважало насолоджуватися, бо там і домашні телефони із шнурами, і зачіски смішні, і кров надто світла))) Що тут ще додати - читайте книгу!
"Подив і тремтіння" бельгійської письменниці Амелі Нотомб став дуже популярним в Україні. Практично усі, хто читав цю книгу, залишали про неї позитивні або ж захоплені відгуки. І зізнаюся чесно, я б і сама її придбала в українському перекладі, адже обкладинка там просто чудова! Отож на хвилі загального захвату я й собі вирішила прочитати цей невеличкий біографічний роман Нотомб. Щоправда, англійською мовою. І сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження про прочитане.
Книга читалася англійською дуже легко, мова роману дуже проста і зрозуміла, тож я точно не пошкодувала, що прочитала її. Було приємно усвідомлювати, що я все чудово розумію мовою, якою наразі практично не спілкуюся і майже ніде не використовую.
Щодо сюжету, то він мене залишив доволі байдужою. На початку книги я щиро сміялася із пригод головної героїні Амелі в японській компанії Юмімото, із таких дотепних непорозумінь між бельгійкою та японцями. Допоки дочитала до такого моменту, який не викликав ні сміху, ні жалості. Це було справді дивно. А певні моменти мене взагалі розлючували, і я згадувала свою злість на автора роману "Читець у ранковому експресі". На жаль, я не відчувала до Амелі ні співчуття, ні симпатії. Я взагалі її не розуміла. Не могла збагнути логіки її вчинків та й узагалі. А ще - жорстокість японців до іноземки, яка намагалася допомогти їм. Для мене залишається просто незбагненним, як із такою традиційною бюрократичністю їхня робота взагалі може бути ефективною. І, звісно, найцікавішим для мене є питання, чи змінилося щось за майже 30 років від того часу, як Амелі Нотомб побувала в Японії? Сподіваюся, що так.
А ви читали цю книгу? Що думаєте з цього приводу? Через терни до зірок?
Побачивши в кінотеатрі анонс екранізації детективу про Еркюля Пуаро, я подумала: напевно, треба прочитати. А ще більше в цьому впевнилася, коли всі навколо заходилися читати та обговорювати цю книгу.
Вперше я познайомилася із непересічним Еркюлем Пуаро ще в дитинстві. Пригадую, у мене був тоді період закоханості в детективи (так, після Шерлока та детективів По я закохалася в цей жанр літератури), особливо вона чомусь проявлявся на зимові свята. Той період, коли всі готують ковбаси-шинки до копчення. Мене ж вигляд сирого м'яса приводив мало не у стан непритомності. Тому я брала якийсь нечитаний детективчик, сідала у зручне, м'яке старе крісло на колесиках і поринала у світ розслідування вбивств, забуваючи про все інше. Тому це читання було ніби повернення у дитинство, в ті часи, коли десь там в будинку панував хаос і поспіх, а в іншому його кутку - затишок занурення в детектив. Саме за це я вдячна цій книзі.
У східному експресі, в якому по справах їде відомий детектив Еркюль Пуаро, вчинено вбивство. У цьому ж таки потязі знаходиться і власник залізниці, який просить Пуаро розслідувати злочин. Справу полегшує те, що потяг потрапив у сніговий замет і, звісно, зупинився. Що означає - вбивця знаходиться тут. Наскільки майстерно впорається Пуаро із розслідуванням цього разу?
Хоча це і класика, мушу визнати, що залишилася я від книги не в захваті. Мене дуже дратували ці награні діалоги між Пуаро, власником залізниці та лікарем, коли детектив пояснював їм свій хід думок. Про фінал книги я здогадувалася, а обрубаний кінець просто залишив мене у незбагненному подиві. Проте книга буде цікавою усім любителям Агати Крісті, в цьому я впевнена. А ще - раджу читати її саме зимою :)
А я нетерпляче чекаю прем'єри фільму. Акторський склад багатообіцяючий!
Книгу підлаштувала під пункт 14 осіннього читацького бінго (книжка про листи чи листування, адже листи відіграють у книзі доволі важливу роль).
Вирок Сови: 3,5/5 (плюс книзі за те, що вона нагадала мені про дитинство та зимовий затишок).
Прочитавши перший роман Бакмана "Друге життя Уве", я вирішила перечитати всі можливі книги цього автора (а їх у нього на сьогодні 5, якщо не помиляюся). Як то часто буває, коли в захопленні від одного роману, інші твори того ж автора можуть не вражати, а й навіть розчарувати. Так-от, третій роман Бакмана "Моя бабуся просить їй вибачити" - зовсім не такий випадок. Я у ще більшому захваті від книг цього автора і знову хочеться поповнити свою бібліотеку ще одним із його шедеврів. Проте поки що у мене стільки книжкових надбань, що їх мені вистачить надовго, та це зовсім інша історія. А сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного.
Про сюжет
Книга розповідає нам історію семирічної дівчинки Ельзи, яка не по роках розумна. Вона обожнює Гаррі Поттера і носить ґриффіндорський шалик, а також постійно шукає невідомі слова у Вікіпедії та виправляє помилки дорослих: не лише в усному мовленні, але й на письмі - маркером, який їй подарував татусь.
Як ви зрозуміли, дівчинка - не така, як усі, за що її дражнять і переслідують у школі "круті дівчата". Відповідно у неї немає друзів. Її найкращою подругою є... її бабуня. Вона заміняє Ельзі цілісіньку армію. Бо мати бабуню - це наче мати цілісіньку армію! Бабусі - 77 років, але вона "дуже жвава, як на свій вік". Саме так кажуть сусіди чи поліція, коли бабуня утне щось шалене. Наприклад, вдереться до зоопарку чи обкидуватиме поліцейських, вибачте, лайном. Саме тому вона для Ельзи - супергерой. Ой, так, забула сказати, Ельза обожнює супергероїв. Адже кожна/кожен семирічна/-ий заслуговує на супергероя.
А ще Ельза страшенно любить казки! У бабуні з Ельзою є таємниця. Кожного вечора вони разом вирушають у Країну-Спросоння, де є аж 6 королівств, і кожне за щось відповідає. Із ними пов'язано багато-багато казок, які Ельза знає напам'ять, але це не заважає її бабуні розповідати їх знову й знову.
Одного дня Ельза отримує від бабусі листа, який обіцяє стати провідником у надзвичайну пригоду - пошук скарбів, в який бабуня так любить гратися. Саме з цього моменту дівчинка розуміє: казки - реальні.
Про героїв роману
Персонажі книги яскраві, живі, і ти настільки занурюєшся в історію, ніби ти й справді знаходишся всередині неї. А ще ти чудово розумієш маленьку Ельзу і ставишся до неї як до дорослої.
Бабуся. Не пригадую іншого настільки цікавого та незвичного персонажу! Бабуся Ельзи постійно палить, порушує правила, сперечається з Ельзою, ходить голяка та годує шоколадом домашніх тварин. Її енергійності може позаздрити будь-хто, так само, як і її креативності та безмежній любові до внучки.
Ельза. Семирічна, майже-восьмирічна дівчинка, яка за способом мислення більш зріла за бабусю. Тут онучка та бабуня ніби помінялися місцями, що робить розповідь ще більш кумедною та цікавою.
У романі ще безліч прекрасних героїв, про яких я тут не розповідатиму, адже що тоді читати вам? Проте вони змальовані автором із неймовірною любов'ю, якою читач також проникається. Герої симпатичні читачу, він їм співчуває, співпереживає з ними, радіє та сумує із ними. А ще - цей прекрасний бакманський гумор. За це я обожнюю автора найбільше!
Кому читати?
Не уявляю собі людини, якій би ця книга не сподобалася, яку б людину вона не захопила. Бакман майстерно поєднує реальність та вигадку, життя та казку. І це - неповторно! Поціновувачам Гаррі Поттера, казок та супергероїв, а також гумору та зворушливих історій ДУЖЕ РАДЖУ!
"Моя бабуся просить їй вибачити" - це історія про інакшість, про дорослішання, про любов, кохання, сімейні стосунки, втрату близьких, сміливість, силу духу, шляхетність, дружбу і, звісно ж, про дитинство :) Цей прекрасний роман полонив мене від початку до кінця. Особливо саме бакманська манера описувати всі події, емоції та переживання персонажів (хто читав, той мене зрозуміє). "Моя бабуся..." - це розповідь про дитячу самотність, нелегку долю дитини розлучених батьків, це історія про вірність рідним людям та про віру в казку, тому що в казок завжди щасливий кінець. Проте в житті це, на жаль, не так. Тому книга ще й про те, як дитині зрозуміти світ дорослих і змиритися із несправедливістю життя. Адже його нелегко зрозуміти, навіть коли тобі майже вісім.
Дуже тішуся, що нещодавно цей роман видали українською. І хоча я сама не мала нагоди оцінити переклад, вже чула багато позитивних відгуків. Може, й ви прочитаєте і розповісте мені про нього?
