"Подив і тремтіння" бельгійської письменниці Амелі Нотомб став дуже популярним в Україні. Практично усі, хто читав цю книгу, залишали про неї позитивні або ж захоплені відгуки. І зізнаюся чесно, я б і сама її придбала в українському перекладі, адже обкладинка там просто чудова! Отож на хвилі загального захвату я й собі вирішила прочитати цей невеличкий біографічний роман Нотомб. Щоправда, англійською мовою. І сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження про прочитане.
Книга читалася англійською дуже легко, мова роману дуже проста і зрозуміла, тож я точно не пошкодувала, що прочитала її. Було приємно усвідомлювати, що я все чудово розумію мовою, якою наразі практично не спілкуюся і майже ніде не використовую.
Щодо сюжету, то він мене залишив доволі байдужою. На початку книги я щиро сміялася із пригод головної героїні Амелі в японській компанії Юмімото, із таких дотепних непорозумінь між бельгійкою та японцями. Допоки дочитала до такого моменту, який не викликав ні сміху, ні жалості. Це було справді дивно. А певні моменти мене взагалі розлючували, і я згадувала свою злість на автора роману "Читець у ранковому експресі". На жаль, я не відчувала до Амелі ні співчуття, ні симпатії. Я взагалі її не розуміла. Не могла збагнути логіки її вчинків та й узагалі. А ще - жорстокість японців до іноземки, яка намагалася допомогти їм. Для мене залишається просто незбагненним, як із такою традиційною бюрократичністю їхня робота взагалі може бути ефективною. І, звісно, найцікавішим для мене є питання, чи змінилося щось за майже 30 років від того часу, як Амелі Нотомб побувала в Японії? Сподіваюся, що так.
А ви читали цю книгу? Що думаєте з цього приводу? Через терни до зірок?
Книга підійшла під пункт 20 осіннього читацького бінго (східні мотиви).
Вирок Сови: 3/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар