Рей Бредбері «451° за Фаренгейтом»

"Книги — морська глибина: 
Хто в них пірне аж до дна, 
Той, хоч і труду мав досить, 
Дивнії перли виносить."

Іван Франко

Чи уявляєте ви своє життя без книг? Що вони означають для вас? Інколи люди не віддають належне цьому невичерпному джерелу знань, адже навіть думки не припускають про те, що одного разу вони можуть зникнути.

Наступна цьогорічна антиутопія вразила мене, мабуть, найбільше із представників свого жанру. Рей Бредбері переносить нас у світ, в якому влада розуміє, яку сила несуть в собі книги, тому забороняє їх. Тому що книги буцімто заважають людям бути щасливими. Для того, щоб очистити суспільство від, по-перше, думаючих людей, а по-друге, звісно, від книг, існують загони пожежників. Проте вони не мають нічого спільного із нашими уявленнями про цю професію. Місія пожежників у Рея Бредбері полягає в тому, щоб не гасити, а спалювати. І не що-небудь, а саме книги. 451° за Фаренгейтом — температура, при якій загоряється папір. "451° за Фаренгейтом" - книга, про яку я, Сова, розповім вам сьогодні.

Головний герой роману, Гай Монтеґ, працює на пожежній станції, де мешкає механічний пес. Він веде звичайне життя, їздить на місії, спалює книги людей, яким вдалося їх сховати, і не має через це поганого сумління. Коли б він не прийшов додому, його дружина Мілдред дивиться телевізорні стіни, з яких до неї говорять "родичі". Вона страждає від, скоріш за все, депресії та приймає снодійне.

"А у вухах — манюсінькі «черепашки», радіоприймачі-втулки завбільшки як наперсток, і океан електронних звуків — музика й голоси, музика й голоси — виплескується на береги її безсонного мозку. А кімната була таки порожня. Щоночі сюди вривалися хвилі звуків, припливи й відпливи гойдали Мілдред, несли її, з широко розплющеними очима, назустріч ранку. Протягом останніх двох років не було жодної ночі, щоб його дружина не плавала в цьому океані, радо не занурювалась у нього ще й ще." 

Сенсом життя Мілдред стали телевізорні стіни, і вона стала настільки чужою головному герою, що він навіть не може пригадати, як же вони познайомилися.

Одного вечора, повертаючись із роботи, Монтеґ зустрічає шістнадцятирічну дівчину, Кларіс, яка задає йому питання, над яким він раніше ніколи не задумувався - чи щасливий він? Ця дівчина змусила його переосмислити певні речі та подивитися на них під іншим кутом зору. Потім вона зникла. Проте залишила в Монтеґові це дивне відчуття надламаності. Він вже не був таким, як раніше. Як розвиватимуться події далі -  читайте, дізнаєтеся ;)

Ця книга написана просто неймовірно! Мені сподобалася кожна найдрібніша деталь, кожна думка, кожне переживання головного героя. Та найбільше, звичайно, - меседж автора читачу. Вірю, що ця книга буде актуальною завжди. І навіть не хочеться більш нічого додавати. Це, однозначно, одна із найкращих книг, прочитаних мною цього року!

Так як роман був обраний нами для читання вголос, він став пунктом 2 з осіннього читацького бінго - затишна книжка.

_______________________________________________________________

"Мій дід казав: «Кожен має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них»."

"Байдуже, що ти саме робиш, головне, щоб усе, до чого ти доторкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як було, щоб у ньому залишилася частка тебе самого."

"Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану — просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає."

"Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш. Намагайся побачити світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й оплачену грішми. Не проси гарантій, не шукай спокою — його зараз не існує на білому світі. А коли і є, то він родич мавпи-лінивця, що висить день і ніч на дереві вниз головою і спить, спить протягом усього життя."

"Колись, у давнину, жив на світі дурний птах на ймення Фенікс. Кожні кілька сотень років спалював себе на вогнищі. Мабуть, той птах був кровним родичем людини. Але, згорівши, він щоразу відроджувався, поставав з попелу. І ми, люди, схожі на цього птаха, але маємо одну перевагу — ми знаємо, яку дурницю робимо. Ми знаємо всі дурниці, які наробили за тисячі років. А що ми це знаємо й завжди можемо озирнутись на них, то можна сподіватися: коли-небудь ми перестанемо розпалювати ці погребальні багаття і стрибати в вогонь. Кожне покоління залишає нам людей, які пам’ятають про помилки людства."

"Проте навіть тоді, коли ми вільно мали в руках книжки, то не користувалися з усього, що вони нам давали. Ми й далі паплюжили пам’ять померлих. Ми плювали на могили тих, хто жив до нас. Невдовзі — за тиждень, місяць, за рік — ми зустрінемо багатьох самотніх людей. І коли вони нас запитають, що ми робимо, ми скажемо: згадуємо. І тому зрештою переможемо. Колись ми згадаємо так багато, що зробимо найбільший в історії екскаватор, викопаємо найглибшу з усіх могилу і навіки поховаємо в ній війну."

"Тепер ми починаємо свій шлях; ми споглядатимемо світ, бачитимемо, як він живе, говорить, який він насправді. Тепер я хочу бачити все. І хоч те, що я побачу, не буде ще моїм, колись воно зіллється зі мною в єдине ціле і стане мною. Тож подивись на світ, що лежить перед тобою, господи, подивись на те, що навкруг тебе тут, ген там! Лише тоді ти зможеш по-справжньому доторкнутися до цього світу, коли він усотається в тебе, в твою кров, і разом з нею мільйон разів на день обернеться в твоїх жилах. Я так міцно вхоплю його, що він уже більше не випручається. Колись я міцно його вхоплю. Тепер я лише доторкнуся до нього одним пальцем, але це тільки початок."

Вирок Сови: 5/5.

Селесте Інґ «Несказане»

Він відчайдушно хотів бути таким, як усі. Вона з усієї сили намагалася виділятися із сірої маси. Він прагнув мати друзів та бути популярним. Вона - зробити кар'єру і не бути схожою на свою матір. Він - китаєць у другому поколінні імігрантів. Вона - американка. Джеймс та Мерилін. Одного разу їх долі перестрілися у лекційному залі і навіки переплелися.

А чи вірите ви в долю? Чи вірите ви радше у те, що кожен може змінити її? Все у наших руках, чи в руках випадку? До чого це я? Так, до вражень від роману "Несказане" американської письменниці китайського походження Селесте Інґ.

Про що роман?

Сім'я Лі - нетипова для тогочасного суспільства (50-ті - 70-ті роки ХХ століття) родина. Батько Джеймс - син китайців, які нелегальним способом потрапили в Америку у 50-ті. Мати, Мерилін - донька самотньої жінки, для якої найважливішими були дві речі: щоб донька знайшла доброго чоловіка та книга із куховарства. Джеймс та Мерилін одружилися, хоча про їхні високі почуття ми дізнаємося небагато. Просто Він відчайдушно мріяв про те, щоб бути, як усі, а Вона вперто намагалася довести своїй матері, що не така, як вона, не така, як усі ті домогосподарки, метою чиїх життів було робити щасливими своїх чоловіків, готуючи їм смачні обіди-вечері.

У Джеймса та Мерилін народилося троє дітей: Нат, Лідія та Ханна. Вони намагалися робити вигляд щасливої сім'ї, проте в душі кожного із них розросталася темрява, із якою кожен із них лишався сам-на-сам. Хоча насправді вони сиділи один навпроти одного в кухні кожного ранку та кожного вечора. Їхньою проблемою було... мовчання про несказане. Воно переслідувало їх, потроху заповнювало весь простір, що їх оточував, і почало душити. Проте не всі це помітили. Лише Ханна, якої ніхто й ніколи не помічав, зате вона помічала все. І лише одну людину це мовчання потрохи тягнуло на дно. Поки одного ранку вона не зникла. Поки іншого ранку її не знайшли. На дні озера.

"Несказане" - це крик душі, це попередження про те, як легко можна зламати примарне щастя, як легко вести когось до знищення, навіть не помічаючи цього. Це благання не мовчати про важливі речі. Роман Селесте Інґ - пронизливо-сумний, гіркий та болючий. Але такий потрібний! Читаючи його, задумуєшся над тим, скільки усього впливає на емоційний та психологічний стан дитини. Особливо якась жахлива подія або ж те, про що ніхто не говорить вголос, те, що говориться між рядків.

Стиль авторки

Стиль Селесте Інґ - справді геніальний! Я в захваті! Здавалось би, як можна було розкрити стільки важливих тем на такій невеликій кількості сторінок? Проте Інґ це вдалося майстерно.

Авторка настільки сильно заглибилася у почуття та переживання своїх героїв, у те несказане, що ховалося в серці кожного з них, що читати все це місцями було неймовірно сумно. Ти розумієш всю безвихідь поведінки персонажів, та нічого не можеш вдіяти. Не можеш підійти до них, дати ляпаса та крикнути: Скажіть нарешті про те, що у вас на серці! Поговоріть про свої проблеми, страхи, мрії та надії! Проте ти не можеш... Лише спостерігаєш за тим, як вони самі себе руйнують і розумієш, що так не можна і що жодна людина на світі не має права мовчати про важливе. І ти хочеш поділитися враженнями про цю книгу, порадити її усім-усім, кого знаєш і кого не знаєш. Просто як попередження. Просто як благання не мовчати про важливі речі...

Тому я вважаю, що Селесте володіє справжнім письменницьким талантом, адже не кожному під силу описати всі внутрішні переживання героїв так сильно! До того ж, у романі помічається невелика кількість діалогів. Більше тексту йде саме на внутрішні думки персонажів, що я вважаю лише плюсом роману.

Мінуси роману

Звичайно, в романі є й свої мінуси, проте враження від прочитаного залишилися настільки сильними, що ці мінуси для мене не суттєві. Можу лише сказати, що кінцівка мені не вельми сподобалася, тому що видалася неправдоподібною, хоча саме вона хоч трішечки мене розрадила. Адже атмосфера в романі справді похмура і безрадісна. І мушу зізнатися, що я все ж таки очікувала трохи іншого завершення, але все одно це не зіпсувало мого враження від книги загалом.

Що мене вразило?

Вразила мене в романі неймовірна кількість речей. Це і ставлення один до одного членів сім'ї, і виокремлення однієї дитини і роблення її кращою/улюбленішою за інших, це й проблеми з батьками (тут йдеться не лише про дітей Джеймса та Мерилін, але й про них самих і їхніх батьків), і проблеми несприйняття змішаної пари у суспільстві, неспроможність інтегруватися в ньому. Шокували мене також стереотипи в головах персонажів (особливо, у Мерилін), нездійснені мрії дорослих, які перекладаються на тендітні плечі дітей, а також те, чим може обернутися надмірна любов та опіка батьків. Мене вразила нездатність рідних людей комунікувати між собою, вміння замовчувати свої страхи, переживання та взагалі які-небудь емоції, незважаючи на те, що в душІ вони всі несамовито кричали. Тільки от хто почує, якщо крик твій мовчки відбивається від стін твого серця? 

Мене вразило, якими інколи жорстокими були вчинки членів цієї сім'ї, адже ні в кого з них не було друзів, тобто, вони мали би бути, по ідеї, близькими, натомість з кожним днем вони все віддалялися один від одного, поки не настав момент, коли треба було починати все спочатку. Проте дещо невідворотне вже трапилося. Дуже прикро було, що лише трагедія змусила членів сім'ї задуматися над своєю поведінкою, над тим, що треба щось змінювати, аби ця пустка не поглинула й інших. 

Мені дуже сподобалося, що незважаючи на неймовірно складні теми, що піднімаються в романі, він написаний легко і читається дуже швидко. Події динамічно змінюють одна одну і незважаючи на необ'ємність книги, всі теми розкриваються максимально розгорнуто. Хоча після прочитання все ще лишаються деякі запитання. 

Кому читати?

Усім! Всім-всім-всім! Щоб зрозуміти, як це надважливо - розмовляти, спілкуватися. І не просто "Як справи?", чекаючи прекрасних новин і очікуючи, наприклад, відмінних оцінок від своїх дітей, а справді тому, що вам небайдуже. Небайдуже, що на душі в рідних та близьких людей. Ця книга, звісно, не відповість на питання, як виховувати дітей чи як будувати свої сімейні стосунки, проте вона покаже, що може трапитися, якщо обрaти шлях "закритої мушлі", ніколи не розповідаючи про свої внутрішні переживання, ніколи не питаючи себе, чи могло б усе скластися інакше, якби усе було проговорено. Селесте Інґ показує, до чого може призвести нездатність взяти відповідальність за своє життя на себе, думки на кшталт "Така вже моя доля", "Вже запізно", "Хай краще діти"...

Книга вчить, наскільки обережними потрібно бути батькам у своїй поведінці та вчинках, адже більшість наших проблем - родом з дитинства.

Для мене книга стала пунктом 18 осіннього читацького бінго (сімейна сага).

Вирок Сови: 5/5.

Сесілія Ахерн «Таврована» та «Ідеальна»

Вперше за всю історію я нарешті дослухала аудіокнигу до кінця. Насправді Сесілію Ахерн я знаю як авторку любовних романів. З її творів я читала лише "З любов'ю, Роузі", який мені свого часу дуууже сподобався. Тому я дуже здивувалася, побачивши у книгарнях дилогію-антиутопію з-під пера Сесілії Ахерн. Відгуки різних буктюберів не надто надихали мене на прочитання цієї дилогії, аж поки я не побачила відео на каналі німецькомовної буктюберки, яка, власне, розповіла про аудіокниги, які можна слухати на Spotify (німецькою). А так як підписка у мене була, вирішила дати другий шанс аудіокнигам. Тому що до цього була впевнена - це не моє! Не можу сконцентруватися і все прослуховую. Принаймні так було 5 років тому, коли я намагалася слухати аудіокниги. Та другий шанс абсолютно виправдав себе, і я справді рада, що дала його і собі, і аудіокнигам :) І сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від романів-антиутопій "Таврована" та "Ідеальна".

Селестайн живе у суспільстві, де люди діляться на дві групи: ідеальних і таврованих. Загалом це суспільство прагне, звичайно, ідеалу. І за будь-яку, навіть незначну помилку людей в ньому карають тим, що ставлять тавро. Залежно від "помилки" ці люди отримують одне або ж декілька тавр (дожилися, довелося ґуґлити форму множини цього слова)) на відповідній частині тіла (їх є 5: скроня, долоня, п'ятка, місце на грудях біля серця і язик). Все в цьому світі суворо: як тільки людина припускається помилки, якимось чином про це одразу дізнаються так звані інформатори, які ввімкнувши сирени мчать містом, арештовують "злочинця" і таврують його. Саме так сталося і з 17-річною Селестайн, яка все своє життя була ідеальною, вчилася на відмінно, зустрічалася із сином головного судді Гільдії (Гільдія слідкує за ідеальністю в суспільстві) Артом і ніколи не сказала нікому жодного кривого слова. Та, на жаль, Селестайн припустилася помилки - допомогла в автобусі хворому чоловікові. А той був таврованим. За це дівчину засудили до втрати волі до двох років, якщо я не помиляюся. Та вона не змогла збрехати, як того вимагав від неї з метою порятунку суддя Креван. Вона зізнається, що допомогла бідному старому чоловікові, який практично задихався на очах у всіх пасажирів автобуса, проте жоден із них не хотів поступитися тому місцем, адже тавровані - це люди другого сорту. Їх зневажають та засуджують. Таврованим не місце в ідеальному суспільстві. Вони змушені дотримуватися дуже суворих правил, не кожен прийме їх на роботу (хоча закон і белькоче щось про рівноправність цих двох класів). За кожним помилковим закріплений інформатор, який чітко слідкує за дотриманням правил. Помилкові не мають права навіть харчуватися, як ідеальні. Не мають права отримувати задоволення від будь-чого, навіть від такого невинного заняття, як прийому їжі. Для них введена комендантська година і якщо вони її не дотримуються, отримують додаткове покарання. Тавровані ніколи не займають керуючих позицій і їхнє майбутнє і теперішнє зовсім не таке, як в ідеальних. І найбільший гріх, який може вчинити ідеальний - це допомогти таврованому, за що він сам стає таким. Власне, саме це й спіткало нашу головну героїню.

Після вчиненої "помилки" життя Селестайн змінюється до невпізнання. Вона отримує на тілі 5 тавр і одне нелегальне - від судді, як знак особистої помсти. Із маленької слухняної дівчинки Селестайн перетворюється на сильну духом дівчину, яка відтепер повинна взяти на себе всю відповідальність за своє теперішнє і майбутнє. "Таврована" - це історія про систему та як нелегко проти неї боротися, про корупцію, політику, а також про силу духу, дорослішання, дружбу, кохання тощо.

Чи справді ідеальний світ такий ідеальний? Чи може він взагалі таким бути? Що трапиться із Селестайн? Чи зможе вона подолати систему? На ці та інші запитання відповідає Сесілія Ахерн.

Для мене прослуховування цієї книги стало справді дивовижним досвідом. По-перше, я отримала море задоволення від голосу жінки, що озвучувала книгу. Він перевтілювався у всіх можливих героїв: то набував голосу строгого і зухвалого судді, то ставав тендітним і тремтливим голосом Селестайн, то її сестри чи брата, то її друзів, однокласників, а також мами й тата. Це було дуже цікаво й додавало прослуховуванню ще більшої динаміки. Хоча події у книзі і так насичені та динамічні. Перша книга закінчувалася на дуже несподіваному та інтригуючому місці, і я просто не могла втриматися і просто повинна була прослухати й другу книгу. Просто негайно! :)

Друга частина мене, на жаль, не захопила так, як перша. Тут було дуже багато повторів з попередньої частини, щоб нагадати читачам події, що відбулися раніше. Та це, як на мене, було зайвим, оскільки я й так все чудово пам'ятала. Також мені не сподобався розвиток подій у книзі "Ідеальна", інколи вони були просто абсурдними. Крім цього, мене неприємно вразила любовна лінія. Тому що нам начебто показують дорослішання Селестайн, її перетворення на людину, що несе відповідальність за свої дії, а любовна лінія повністю перекреслює всі ці її нові якості. Ця невідповідність мене прикро вразила.

Проте загалом я не пошкодувала, що витратила свій час на прослуховування цих книг (авжеж, тому що це дуже зручно - готувати їсти і розважати себе аудіокнигою), хоча якби мені запропонували її прочитати, я б цього не робила. Тобто, мені більше сподобався акторський голос, що читав книгу, ніж вона сама. Та я дуже добре можу собі уявити, що підліткам книги, напевно, дуже сподобаються! Тому рекомендація до читання адресується саме їм.

Для мене ця дилогія стала пунктом 23 осіннього читацького бінго від yakaboo (книгою, якій я дала другий шанс, стала для мене аудіокнига :) Так, хитро, я знаю).

Обом книгам ставлю заслужені 4/5 зірочок.

Френсіс Скотт Фітцджеральд «Великий Ґетсбі»

Існують у світовій літературі такі твори, які знаходяться у всіх можливих списках до обов'язкового прочитання усім-усім-усім, і які ти все ще не прочитав, хоча як справжній книголюб мав би вже давно це зробити. Так-от, до таких творів належить у мене роман Фітцджеральда "Великий Ґетсбі". Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від цієї книги, прочитаної ще у вересні.

"Великий Ґетсбі" був у моїх читацьких планах вже давно, проте завжди не вистачало часу або знаходилося щось цікавіше. Як то кажуть, прекрасних книг є море, а часу, на жаль, якась калюжа у порівнянні). Взагалі-то я збиралася прочитати "Великого Ґетсбі" тихо і швидко, не привертаючи до цього надмірної уваги (егеж, хто захоче похвалитися відгуками від всіма давно прочитаної класики? отожбо й воно), але побачивши відеоогляди на каналах деяких іноземних буктюберів, подумала: окей, я не одна така, і це нормально. І зараз, після прочитання книги, я просто не можу мовчати!!! Я просто мушу розповісти вам усе, геть усе! Ну добре, не геть усе, але багато.

"Великий Ґетсбі" став для мене другим твором Фітцджеральда, прочитаним за цей рік, до речі. Першим було, як ви пам'ятаєте, оповідання "Загадкова історія Бенджаміна Баттона". І мушу зізнатися: я в захваті! У величезному, всеохопному захваті від творчості цього автора. Завдяки "Великому Ґестбі" я почала цікавитися не лише романами, а й біографією Фіцджеральда та його дружини. Тому я страшенно зраділа, коли в кінці книги змогла дізнатися багацько цікавих подробиць із їхнього життя, а також історію написання роману і  хто був прототипом його персонажів. Надзвичайно пізнавально! Але я все ж таки обіцяла розповісти про враження від роману, тому - ближче до справи.

Роман Фітцджеральда справив на мене незабутнє враження, від якого я ще досі не можу відійти. Хоча насправді книга починалася досить нуднувато, тому що очікування мої, як завжди, були завищеними. Я читала і думала: про що книга? І де ж у біса Ґетсбі? Справді, тому що четвертина книги розповідала нам про світські вечірки, між іншим і про Ґетсбі, та от тільки самого Ґетсбі не було, ніби якась людина-фантом, і це мене невимовно дратувало. Але потім все повернулося діаметрально протилежно. Роман затягнув у свій вир, і я не могла відірватися від книги аж до шокуючого кінця. Як ви можете зрозуміти, книга абсолютно варта прочитання, адже навіть після такого невражаючого початку я все одно оцінила її на 5!

Про сюжет роману багато розповідати не буду, адже він такий необ'ємний, що розповідати щось без спойлерів - гибле діло, як то кажуть. Проте якщо в загальному, книга про людей, їхню натуру та відносини, про підступність, вірність та зраду, про багатство та кохання, а також про те, що люди - такі люди, і в певних ситуаціях всі ми однаково слабкі (хоча, звісно, із цим можна посперечатися :) ).

Це просто неймовірна книга! Вона мене здивувала, шокувала і вразила - все водночас. Коли я почала її читати, вона здалася мені нудною і якоюсь аж наївно-дитячою в плані поведінки певних героїв, в тому числі того ж таки Ґетсбі. Та як я різко змінила свою думку, варто було дочитати до певної сторінки. Цей роман написаний настільки майстерно, що мені просто бракує слів для того, щоб його описати. Стиль автора справді неповторний. Особливо влучно там передано людську сутність, але не буду повторюватися :)

Отже, що саме мене вразило в романі і чому його варто читати?

1) Стиль написання Фітцджеральда, дуже гарна мова.

2) Чудові описи людських почуттів, емоцій та їх переживань.

3) Сюжет, про який я вам нічого не розповіла. Тому що так, читайте самі, не пошкодуєте.

4) Такі різні персонажі, але які цікаві!

5) Стертий кордон між добром і злом, між правильним і неправильним. Автор не намагається нав'язати нам ставлення до героїв і їхніх учинків. Кожен сам може вирішити, як поставитися, наприклад, до Дейзі чи Тома, чи того ж Ґетсбі.

6) Загадка Ґетсбі. Весь час думаєш: та хто ж він у біса такий і до чого все йде? Інтригуюче.

7) Шокуюча розв'язка. Я такого точно не чекала!

Хто ж таки цей загадковий Великий Ґетсбі і чи справді він такий великий - читайте у романі.

Для мене книга стала пунктом 6 (книга з осіннім настроєм) із читацького бінго. І хоча це може здатися дивним, тому що більшість подій роману відбувається влітку, зате найголовніші з них, особливо історія кохання - все ж таки восени. У книзі є також чудові описи цієї пори року.

Вирок Сови: 5/5 зірочок.

Кларісе Ліспектор «Час зірки»

Ця книга стала абсолютно випадковою знахідкою для мене. Тільки-но я перегорнула перші її сторінки, зрозуміла - треба читати: вже і негайно! Чому? Тому що авторка прекрасної книги "Час зірки" - бразильська письменниця українського (!!!) походження. І це мене настільки вразило, що я просто мусила взяти та прочитати роман.

Кларісе Ліспектор стала літературною сенсацією ще у 19 років. Її стиль письма - неповторний, її речення - короткі, її описи - на перший погляд прості, проте в них захована безмежна глибина. Кларісе Ліспектор - представниця магічного реалізму.

А зараз я, Сова, розкажу вам про свої враження від маленької, але значущої книги "Час зірки". У ній я знову ж таки зіткнулася вдруге у своєму житті із незвичним оповідачем книги. Вперше - це був роман "Крадійка книжок" Маркуса Зузака, де оповідачем виступала смерть. Тут же - оповідачем є чоловік-письменник. Тобто, Кларісе втілилася у творі в чоловіка, який пише історію однієї долі, і це в неї вийшло просто геніально! Цей чоловік - не просто оповідач, він вривається посеред розповіді, перебиває сам себе, а часом і не знає чи вагається, що ж писати далі.

Не можу не зазначити, скільки естетичного та інтелектуального задоволення я отримала при прочитанні цієї книги! Про що ж вона? "Час зірки" - це, з одного боку, історія письменника, який ніяк не може почати свою розповідь, адже вона йому здається такою простою: "Адже ця історія — майже ніщо." З іншого боку - це розповідь про "дівчину з північного сходу". Вона - абсолютно проста, не дуже гарна, наївна та навіть дещо дурна. Проте вона - не ніщо, просто вона була "неготовою до життя". І звати її... Макабеа.

Книга Кларісе Ліспектор - це одвічне питання "Чому?" та намагання пояснити оту неминучість, яка в кінці шляху чекає кожного з нас. Про "Час зірки" можна говорити годинами, можна сидіти та розбирати кожне речення, інтерпретувати його і дискутувати днями й ночами, та все одно можна бути певним, що щось таки буде упущено. Історію Макабеї можна читати вічно, просто розкривши на будь-якій сторінці. Просто вирвавши для себе одне чи два речення, можна думати над ними вічно. Я б могла співати хвалебні оди Кларісе і її творінню цілодобово (але більшість усього вже сказана редактором книги Інною Корнелюк на презентації книги). Натомість скажу лише: "Варто! Варто читати!".

Окреме слово про переклад. Чудовий український переклад без русизмів та інших слів, що ріжуть око та крають серце. І насправді, якби не видавництво Анетти Антоненко, я б, мабуть, ніколи не дізналася про цю чудову письменницю. Дуже сподіваюся невдовзі читати й інші твори Кларісе українською!

А щоб ви зрозуміли, чи захочете ви прочитати цю книгу, наводжу декілька цитат із книги:

"Усе на світі почалося з так. Одна молекула сказала «так» іншій молекулі, і зародилося життя. Але до передісторії була перед-передісторія, і було ніколи, і було так. Так було завжди."

"Поки я маю питання, але не маю відповідей, я писатиму далі. Як же мені розпочати від самого початку, якщо все, що відбувається, визначено наперед? Якщо до перед-передісторії вже існували апокаліптичні чудовиська?"

"Існують тисячі таких, як ця дівчина з північного сходу, що живуть у фавелах, винаймають ліжко в кімнаті та працюють до виснаження за стійками. Вони навіть не розуміють, що їх легко замінити іншими, і ніхто цього не помітить."

"Тому не чекайте, що тут будуть зірки: вони ніколи не засяють, йдеться про непрозору матерію, яку, через її природу, всі зневажають."

"Спробую перетворити вугілля на золото. Я розумію, що затримую цю історію та граю в м’яч без м’яча. Факт — це дія? Присягаюся, цю книгу написано без слів. Це — німа світлина. Це — тиша. Ця книга — запитання."

"Я бачу, як дівчина з північного сходу дивиться у дзеркало і — барабанний дріб — у дзеркалі з’являється моє втомлене бородате обличчя. Ось так ми можемо мінятися місцями. "

"Але, схоже, через те, що їй нікому було відповісти, вона сама собі відповіла на запитання «чому?» — тому що. Чи є на світі інша відповідь? Якщо хтось знає кращу, нехай приїде і скаже, я чекаю на це впродовж багатьох років.
Тим часом хмари — білі, а небо — все блакитне. Чому так багато для Бога. Чому хоч би трішечки не для людей."

"У темряві було чутно свист якогось чоловіка, і важкі кроки, і виття покинутого пса. І між ними — тихі сузір’я і всесвіт, який є часом, якому байдужа вона і ми."

"Так само ніхто не навчить її помирати: напевно вона помре одного дня, як та кінозірка, кольорову світлину якої вона полюбляла розглядати. Адже в час смерті людина стає блискучою зіркою кіноекрану, це — мить слави кожного з нас, коли чути, ніби окремі різкі звуки свистом вириваються із загального хору."

Підказка: ця книга для мене підпала під 7-ий пункт у YakabooBingoAutumn Нове для вас видавництво, а також вона може підпасти під пункт 8 Музична книжка, адже там є багато паралелей з музикою.

Вирок Сови: 5/5.

Ешлі Венс «Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє»

Ось ми сидимо тут і розмірковуємо про фантастичне майбутнє, а в той час хтось на іншому кінці планети створює щось грандіозне і будує те саме фантастичне майбутнє, про яке ми тільки мріємо. Привіт усім! Я - Сова, і сьогодні розповім вам про книгу Ешлі Венса "Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє".

Насправді я нічого не знала про Ілона Маска майже донедавна, допоки декілька років тому не познайомилася із запеклим його шанувальником. Та ще більше я дізналася про цю видатну особистість, подарувавши цьому шанувальнику її біографію. Щоб щовечора читати її разом. 

Ніколи не підозрювала, що у світі існує така людина, яка стала співзасновником чи засновником такої великої кількості настільки крутих компаній! 

Книга Ешлі Венса надихає по-справжньому (звісно, якщо відкинути деякі, на мою скромну думку, абсолютно непотрібні розділи) і показує тобі, що не все так погано у світі, якщо в ньому живуть і творять такі люди, як Ілон Маск. Це біографія справді визначної людини. Звучить, можливо, трохи пафосно, але Маска просто неможливо не назвати визначною особистістю. Адже він доводив до успіху все, за що тільки не брався. Ілон слугує прикладом того, як одна, здавалось би, маленька людина може змінити світ і погляди багатьох, не побоюся цього слова, мільйонів людей на нього.

Страшенно цікаво було читати про дитинство і юність Маска, про його сім'ю, про умови виховання і багато чого іншого, що формувало його як особистість. Так, з малого цей чувак був суперталановитим. Найбільше вразила мене його феноменальна пам'ять і те, як із малого мрійника, що читав книги про космос, виріс чоловік, який втілив свої дитячі мрії в реальність. Що, погодьтеся, вдається не кожному! І це не може не захоплювати. Не уявляю собі, як можна мати стільки компаній і все тримати в голові! (Маск нічого не записує).

Взагалі на сторінках книги знаходиться багато чого цікавого. Маск не був первинним засновником деяких компаній, проте саме він зробив їх популярними та успішними. Особистість Маска - дуже неоднозначна, протирічна, але дуже й дуже цікава. Він точно є одним із найнеповторніших людей на Землі. Автор дуже чудово попотів над створенням цієї книги, над тим, у якому світлі показати директора SpaceX та низки інших сьогодні найуспішніших компаній у світі. Дуже цікаво було дізнаватися різні подробиці створення таких компаній, як SolarCity, Tesla Motors, PayPal та SpaceX, від колишніх та теперішніх їх працівників. Цікаво було читати ставлення Маска до своїх працівників, як він мотивував своїх підлеглих і як сам слугував їм прикладом невтомного роботяги. Дуже часто я страшенно захоплювалася цією особистістю, занурюючись у книгу. Та потрібно віддати Ешлі Венсу належне. Він не просто співав хвалебну оду Ілонові, але й наводив багато критики з боку інших підприємців та колишніх співробітників/директорів/конкурентів тощо.

Проте мушу визнати, що мені дуже і дуже не сподобалася частина про особисте життя Маска. Вважаю, що кожен, хай яким популярним він би не був, має право на свої приватні переживання і так далі. Тож розповідати на сторінках книги від імені колишньої дружини, який же Маск жахливий, що кинув її, якось взагалі не пасує, коли мова все ж таки йде про винаходи, що здатні змінити людство та хід його історії. Ну але так, я розумію, треба ж показати, що й він - людина (хоча мене під час читання частенько переслідувала думка, а чи не робот він? Мати такий шалений графік і працювати стільки, як він, та ще й спати так мало може лише якийсь робот). Ну або просто треба було вивудити ще якусь інформацію, яка додасть образу Ілона ще більшої скандальності. До такої інформації належить також спірне питання, чи отримав Маск ступінь від Стенфордського університету, відповідь на яке ми у книзі отримаємо.

Неймовірно цікаво було дізнатися про багато подробиць із робочої рутини проектів Tesla та SpaceX, та й узагалі історію кожної з цих компаній. Вони вражають наполегливістю Маска, чіткою впевненістю, що все вийде і кожен із проектів стане саме таким, яким собі його уявляє Ілон: по-перше, реальним, по-друге - успішним. І оця наполегливість та віра в успіх, підкріплена практично цілодобовим ішаченням, не може не надихати! Книга, після якої справді хочеться змінити світ!

Підказка: книга підходить під 15-ий пункт осіннього бінго Книжка про особливих людей. Також під цей пункт підходить книга Р. Дж. Паласіо "Диво".

Про переклад: він прекрасний! Отримала від нього море задоволення. Чудові, влучні слова та фразочки, розмір шрифту та сам формат книги приносили ще більше естетичне задоволення! Видавництво "ТАО", не відоме мені раніше, постаралося на славу! І респект за те, що залишили оригінальну обкладинку. Тому що німецьке видання, наприклад, на мене не справило жодного сильного враження.

Вирок Сови: 5/5.

Ракель Дж. Паласіо «Диво»

Цю книгу я страшенно сильно захотіла прочитати після того, як побачила трейлер до фільму (див. внизу). Книгу я прочитала, а до прем'єри залишилось ще декілька місяців. Ну що ж, а поки ми чекаємо я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного.

"Диво" - це неймовірно зворушлива історія про людей - дуже різних, які по-своєму сприймають головного героя книги, 10-річного хлопчика Оґеста. Через генетичне зрушення обличчя Оґґі з народження не схоже на обличчя інших людей, тому щоб надати його лицю характерної для людини форми, його постійно оперують. Він виглядає не так, як усі його однолітки. Для когось хлопчик - монстр, страшко чи знівечений, проте для сім'ї Оґеста він - справжнє диво. Як батьки, так і старша сестра хлопчика дуже його люблять, тому в цьому сенсі він - дійсно щаслива дитина.

Проте його нібито щасливе життя (адже він міг ховатися від поглядів людей вдома, де з ним займалася мама) змінюється, коли батьки Оґеста вирішують таки віддати його до школи, яку він ще ніколи у своєму житті не відвідував. У школі на хлопчика чатують всі можливі муки соціалізації. Тут на нього чекатимуть і знущання, висміювання, ігнорування та відкрита ворожнеча. Але не тільки. Одним словом, ціла палітра почуттів, емоцій та вражень постане перед вашим внутрішнім оком. Чи приймуть однокласники Оґеста за "свого", чи зможе він знайти друзів та чи допоможе його почуття гумору подолати величезні хвилі негативу, які інколи грозяться накрити його з головою? Про все це ви дізнаєтеся, прочитавши книгу.

"Диво" - бестселер New York Times американської письменниці Ракель Джарамілло, яка лише для цього твору взяла собі псевдонім Ракель Дж. Паласіо. До речі, Вікіпедія розповідає, начебто авторка написала наступний після "Дива" роман, що зветься "That was the river" і вийшов у 2015. Я його шукала, але не знайшла ні на amazon, ні в бібліотеці, ні у книгарнях...

Книга дуже цікава тим, як розгортаються у ній події. Розділи там маленькі, що допомагає прочитати роман дуже швидко, а також кожен із них ведеться від імені іншого персонажа, так ми маємо змогу бачити події під різними точками зору, можемо дізнатися не лише про почуття головного героя, але й багатьох інших. Роман - дуже кінематографічний, яскраві описи та діалоги постають перед очима. Тому я вже не можу дочекатися фільму!

"Диво" -  дуже добра книга, що вчить людяності та дружелюбності до кожного, байдуже, хто він і як виглядає. Це справді прекрасний роман для дітей та підлітків. Для дорослого ж вона може здатися надто наївною, нашпиґованою деякими шаблонами і не дуже реальною. Звісно, над побудовою сюжету можна було б попрацювати ретельніше, але це вже говорить в мені, як завжди, вибагливий читач :) Проте як на дитячо-підлітковий, роман написаний прекрасно. Тому - раджу!!! І не забувайте, усі ми - диво :)

Прочитання цієї книги було ще й дуже цікавим досвідом, адже воно відбувалося в рамках паралельного читання із моєю колегою, чудовою українською буктюберкою Олею (до речі, однією із моїх улюблених)  із каналу Annie ReadsBook. Читання супроводжувалося насиченим обговоренням кожного розділу, ми могли поділитися своїми враженнями одразу після його прочитання, а також "попліткувати" про героїв книги, розповісти, що нам сподобалося, а що ні та навіть посперечатися про вчинки різних персонажів книги. Мені дуже сподобався цей новий досвід, і я буду тільки рада знову його повторити! Посилання на Олин відгук на цю книгу - тут.

Підказка! - "Диво" підходить відразу до двох пунктів  читацького YakabooBingoAutumn: пункт 6 про школу або університет і пункт 15 про особливих людей. 

Вирок Сови: 4/5.

Лариса Денисенко «Майя та її мами»

Звісно, ви чули про книгу, яка наробила багацько шуму ще до львівського Форуму видавців. Саме через те, що її, як і авторку та видавництво, намагалися "дискваліфікувати" і вивести з гри, ця безцінна книга з'явилася у вільному доступі в електронному форматі. Як то кажуть, все робиться на краще, тож я щаслива, що мала змогу прочитати цю пречудову історію. Тепер я точно знаю, яку книгу даруватиму дітям :)

Не буду просторікувати про те, наскільки важливими є такі книги у наш час, наскільки потрібні вони і дітям, і - повірте, не менше - батькам. Особливо, звичайно, в українському суспільстві. Гадаю, немає жодного сенсу нагадувати про ставлення до інакшості в Європі. Тому зараз - не про це, а про враження Сови від прочитаного.

Ця неймовірно гарна та душевна історія із прекрасними, теплими, сонячними ілюстраціями на небагатьох сторінках, які займає,  вчить усіх, хто читає цю книгу (і хто ще цього не навчився), здавалось би, елементарного в цивілізованому світі - толерантності (яке ж все-таки гарне слово!). Тому що кожен має право на те, щоб його сприймали саме таким, яким він є, на право бути рівноправним членом суспільства, незважаючи ні на що. Адже це насправді потрібно кожному в цьому світі.

Історія розповідає нам про четвертий клас, де навчається наша головна героїня Майя, та про його учнів, яких "аж сімнадцятеро". У кожного із них - своя сім'я, і всі вони, у свою чергу, різні. А ще в цього чудового класу є просто безцінна вчителька пані Юлія, яка й пояснює діткам багато важливих речей. Адже так важливо, щоб вони їх розуміли. При прочитанні цієї прекрасної зворушливої історії я думала про те, як би то було чудово для кожного сучасного дітлаха - мати таку вчительку. Хоча краще - таких батьків, які б зуміли так чудово розтлумачити дитині важливість того, що не можна, наприклад, перекривлювати чиєсь ім'я чи висміювати когось за те, що він появився на світ не так, "як треба". Історія кожної описаної у книзі сім'ї відмінна одна від іншої, але вони описані авторкою з величезною любов'ю не лише до дітей, але й до кожної особистості у нашому такому різношерстому суспільстві. А це означає, що жодних оцінок поведінки когось із дорослих у книзі немає, як немає і пропаганди того чи іншого способу життя. Тож хто про таке переймався - запевняю, дарма!

Книга вчить здорово сприймати людей, що відрізняються від інших (хоча, що за дурниця? Всі ми різнимося один від одного), бути дружелюбними і люб'язними зі всіма, незалежно від того, хто вони і звідки, чи мають вони двох батьків чи одного з них тощо. Адже всі ми в першу чергу люди. Навчімося нарешті поважати один одного, вибір та спосіб життя. Давайте не висміювати нікого за їхню інакшість або, іншими словами, - неповторність. Давайте ставитися один до одного з розумінням, прийняттям та повагою.

Книга абсолютно заслужено отримує 5/5 зірочок від Сови + рекомендацію читати абсолютно всім-всім-всім!

P. S.: Підказка! Книга підходить під 19-ий пункт осіннього Читацького бінго від yakaboo "Намальована історія".