Як я вже зазначала раніше, зараз я стала читати набагато менше укрсучліту, ніж то було колись, коли я ще жила в Україні. Мабуть, це пов'язано із тим, що раніше у мене не було доступу до книг німецькою. Та я виправляюся. І як можна побачити зі списку прочитаного, все ж намагаюся приділяти укрсучліту більше уваги. Але до чого це я? Ага, так, у січні мені пощастило потрапити в рідне містечко і чи не першим чином я пішла перевіряти нашу популярну книгарню "Час читати" на наявність чогось цікавесенького. І першою книгою, яка кинулася мені в очі, став роман "Ґудзик -2" Ірен Роздобудько. Згадавши свої враженні від першої частини (а читала я книгу 10 років тому), я спокусилася і таки купила другу частину (там же якраз 10 років по тому (!), а я на такі знаки долі увагу звертаю!). І сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від неї.
Щодо сюжету не буду багато розповідати, оскільки можливо, є ще серед читачів мого блогу ті, які хотіли б прочитати першу частину. Щоб поговорити про сюжет продовження, без спойлерів не обійдеться, тому я цього робити не буду. Розповім лише про свої враження.
Звісно, перш за все повинна сказати, що Ірен Роздобудько я захоплювалася у віці десь між 16 і 20 роками. Я перечитала всі видані нею на той час книги і не могла зупинитися. Потім, переїхавши до Гамбурга, я згадала про творчість Роздобудько і те, як я її любила. Тоді ж дізналася про її новий роман "ЛСД. Ліцей слухняних дружин", який я вирішила прочитати, та, на жаль, страшенно в ньому розчарувалася. Плюс зрозуміла, що, мабуть, пані Ірен має свого певного цільового читача, яким є, в першу чергу, підлітки і молодь. Не те, щоб я не відносила себе більше до молоді, але нічого власне нового чи цікавого для себе я вже не відкрила. Хоча, можливо, тільки той роман став невдалим, а перечитавши старіші, я знову була би в захопленні, не знаю. Скажу лише, що роман "Ґудзик-2" мені не дуже сподобався. І на це є декілька причин.
Причина 1:
Начебто пройшло 10 років, але по головних героях якось не дуже помітно було їхнє старіння/дорослішання. Особливо по вчинках Дениса, які мені не дуже відрізнялися від тих, 10-річної давності.
Причина 2:
Якщо колись мене страшенно захоплювали мандри головних героїв Роздобудько світом і здавалися романтичними, прекрасними і тому подібними, то зараз все це мені видалося абсолютно неправдоподібним. Часом здавалося, що все це занадто легко трапилося, занадто казково та й узагалі занадто :)
Причина 3:
Не можу пояснити, чому, але мені страшенно не подобаються спекуляції навколо теми Майдану 2013-2014. Це друга книга за рік, де описуються події на Майдані, хоч і на задньому плані. Але, як на мене, у романі це не сприймалося органічно. Ніби авторка навмисне притягнула цю тему за вуха, щоб увіковічнити її разом із собою в історії України. Не знаю, та, як на мене, воно сприймалося досить штучно.
Причина 4:
Накрученість-намученість сюжету, що додавало ще більшої неправдоподібності книзі. Тобто, я авторці не повірила, не повірила в історію, вона мене просто не переконала.
Причина 5:
Фінал. І цим все сказано. Хоча б тут хотілося чогось більш реального, конкретного. Хотілося, та не дісталося)
Проте мушу зазначити, що все ж, якби мені було зараз років 18-20, я була б від роману в захваті. Тому я її таки раджу. Тому що книга, безперечно, буде цікава усім, хто коли-небудь читав "Ґудзик" і хто перейнявся долею Ліки, адже там ми знаходимо відповіді на багато питань. На них я, власне, й чекала ті 10 років :)
Вирок Сови: 3,5/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар