Богдан Логвиненко: "Saint Porno. Історія про кіно і тіло"

Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про книгу Богдана Логвиненка "Saint Porno. Історія про кіно і тіло".

Насправді я чула багацько незадоволених відгуків до цієї книги, та так вже вийшло, що автор завітав до чудового міста Гамбург і подарував моїм друзям примірник. Тож я скористалася можливістю і прочитала Saint Porno. Насправді назва твору (саме твору, бо романом його важко назвати) має небагато спільного зі змістом. Ця історія не зовсім про кіно (тю, хто причисляє порно до кіно? Не знаю, як ви, а я - точно ні) і трохи про тіло. Це історія здебільшого про людину, її комплекси, сприйняття себе, світогляди, сприйняття релігії і спроба зробити українців менш православними (хаха):

"Я цілком усвідомлюю, що моя історія, можливо, змінить щось лише на долю відсотка, на якийсь міліметр відсуне поділку подалі від православної агонії. А може, і не змінить узагалі. Втім, я принаймні спробую."

Твір написаний у публіцистичному стилі як одкровення анонімної української порноакторки. Саме до оцього я й поставилася вельми скептично. Думала, буде там якась жестяка, що сплюндрує і так вже сплюндрований для західного світу образ української жінки. Натомість нічого такого не сталося. Мені сподобалося те, що до кінця я так і не змогла розгадати, вигадана ця історія чи справжня. А також безпосередня щирість головної героїні, яка нічого не приховує і нічого не соромиться. Але... Все-таки склалося враження, що якісь дивні проблеми живуть в її голові. Наче вона стала порноакторкою, щоб втекти від себе, від стрьомності свого рідного містечка, від своїх комплексів, від ненормальних стосунків. Також у книзі дуже такі стрьомні стереотипи. На кшталт:

"Якось після кількох місяців поцілунків я подумала запросити Андрія додому, коли нікого не було. Але побоялася.

— Добре, що не запросила, — потім сказав він. — Я подумав би, що ти якась шлюха."

Чи:

"Чому дівчина, яка добровільно зайнялася сексом перед камерою з хлопцем, — жертва, принижена й опущена, а чоловік — безапеляційний переможець?"

І ще такі порівняння, як от: вдома наші чоловіки ставилися до мене, як до останнього шмату лайна, а у студії (де знімалися порнофільми) всі були такі уважні до мене. Стрьомно-стрьомно, панове.

От не знаю, можливо, і були в Радянському Союзі такі стереотипи. Я в ньому не зростала, тож нічого з цього приводу сказати не можу.

Та загалом книжечку можна прочитати. Так, для загального розвитку. Тим більше, що вона невеличка і читається за день-два. 

Вирок Сови: 3,5/5 зірочок.