Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про неймовірну книгу Генріха Харрера "7 років у Тибеті".
Генріх - австрійський альпініст, який мріє побувати в Гімалаях, і одного разу його мрія здійснюється і його запрошують в експедицію для підкорення вершини прекрасних гір - Нанґа Парґат. Але тут починається Друга світова війна. І Генріх разом із друзями - Пітером Ауфшнайтером, Гансом Лоббенгоффером та іншими - вирішують втікати. Та втекти від індійських солдатів, що підкоряються Британії, не так просто, і Генріх переживає декілька невдалих спроб, перш ніж йому дійсно вдається втекти із табору для військовополонених. Дорогою до своєї цілі - Тибету - головного героя чекає багато подій: і розчарування, і невдачі, і розлуки із друзями, і холод-голод-пограбування, і комічні ситуації непорозуміння із місцевими жителями, і, зрештою, успіх та досягнення своєї мети.
Хоча автор описує все, що з ним траплялося, без художніх прикрас, адже ще на початку зазначає, що не має письменницького досвіду і таланту, та читати його книгу прецікаво! Я повністю занурилася у світ прекрасної природи, я переживала разом із головним героєм невдалі втечі, планування наступних, вивчення мап і нової мови. Я переживала з ним і спрагу, і мозолі на ногах. Я захоплювалася його витривалістю, адже читаючи книгу, я дізналася, що не кожен із друзів-утікачів міг витримати довжеленні мандрівки пішки, із нагруженими провіантом сумками, маскуючись під місцевих жителів. Дехто просто здався владі і повернувся до табору військовополонених.
За якихось 150 сторінок я настільки полюбила Лхасу, столицю Тибету, прекрасної країни, в яку майже нереально було потрапити європейцеві, милих і дотепних мешканців цього міста, які стали чудовими друзями як Генріхові, так і мені; і так перейнялася долею Тибету, що мені страшенно захотілося дізнатися, яка ж ситуація там зараз і чи можна туди потрапити в якості туриста. Особливо багато вражень принесло мені знайомство із Далай-Ламою, культура тибетців. Доволі скептичний погляд на все це з боку Генріха робив розповідь цікавою, а місцями - справді дотепною. Наприклад, коли Генріх робив фонтан у саду Далай-Лами, йому в розпорядження дали лхаських робітників. Та робота просувалася важкувато, адже як тільки хтось із них викопував із землі хробачка, роботу припиняли, щоб випустити хробачка на волю, адже це міг бути якийсь родич в іншому житті.
Книга читалася із превеликою цікавістю. Незважаючи на війну та політичні перипетії, головному героєві разом із другом Ауфшнайтером вдалося потрапити в Тибет і прожити там багато щасливих років. Тепер я страшенно захопилася ідеєю і собі потрапити туди!
Фільм, на противагу книзі, мені зовсім не сподобався, незважаючи навіть на той факт, що роль головного героя дісталася Бреду Піттові. Характер (та й не тільки) Генріха змінили до невпізнаваності, і персонаж став мені зовсім несимпатичним у порівнянні із тим, яким він мені був, коли я читала книгу. Незбагненним для мене залишиться питання, чому у фільмі Генріх - нацист, коли в книзі до війни він ставиться абсолютно нейтрально. Він любить свободу, йому не має діла до політичної ситуації, а ще - він закоханий у природу, яка його оточує в різні відрізки його мандрівок. От хіба не проникнешся симпатією до чоловіка, який так засумував за домом, що вирішив зробити для своїх друзів справжнє європейське Різдво - з ялинкою, колядками і різними подарунками для лхасців? Та у фільмі якось не дуже хочеться бути на його боці... Отже, фільм Сова не радила б, хоча, звісно, про смаки не сперечаються. Просто у книзі все було для мене таким яскравим і зовсім не таким, як у фільмі.
Вирок Сови: 5 зірочок із 5! Раджу читати усім, хто любить книги про інші культури, подорожі та мандрівки.
Генріх - австрійський альпініст, який мріє побувати в Гімалаях, і одного разу його мрія здійснюється і його запрошують в експедицію для підкорення вершини прекрасних гір - Нанґа Парґат. Але тут починається Друга світова війна. І Генріх разом із друзями - Пітером Ауфшнайтером, Гансом Лоббенгоффером та іншими - вирішують втікати. Та втекти від індійських солдатів, що підкоряються Британії, не так просто, і Генріх переживає декілька невдалих спроб, перш ніж йому дійсно вдається втекти із табору для військовополонених. Дорогою до своєї цілі - Тибету - головного героя чекає багато подій: і розчарування, і невдачі, і розлуки із друзями, і холод-голод-пограбування, і комічні ситуації непорозуміння із місцевими жителями, і, зрештою, успіх та досягнення своєї мети.
Хоча автор описує все, що з ним траплялося, без художніх прикрас, адже ще на початку зазначає, що не має письменницького досвіду і таланту, та читати його книгу прецікаво! Я повністю занурилася у світ прекрасної природи, я переживала разом із головним героєм невдалі втечі, планування наступних, вивчення мап і нової мови. Я переживала з ним і спрагу, і мозолі на ногах. Я захоплювалася його витривалістю, адже читаючи книгу, я дізналася, що не кожен із друзів-утікачів міг витримати довжеленні мандрівки пішки, із нагруженими провіантом сумками, маскуючись під місцевих жителів. Дехто просто здався владі і повернувся до табору військовополонених.
За якихось 150 сторінок я настільки полюбила Лхасу, столицю Тибету, прекрасної країни, в яку майже нереально було потрапити європейцеві, милих і дотепних мешканців цього міста, які стали чудовими друзями як Генріхові, так і мені; і так перейнялася долею Тибету, що мені страшенно захотілося дізнатися, яка ж ситуація там зараз і чи можна туди потрапити в якості туриста. Особливо багато вражень принесло мені знайомство із Далай-Ламою, культура тибетців. Доволі скептичний погляд на все це з боку Генріха робив розповідь цікавою, а місцями - справді дотепною. Наприклад, коли Генріх робив фонтан у саду Далай-Лами, йому в розпорядження дали лхаських робітників. Та робота просувалася важкувато, адже як тільки хтось із них викопував із землі хробачка, роботу припиняли, щоб випустити хробачка на волю, адже це міг бути якийсь родич в іншому житті.
Книга читалася із превеликою цікавістю. Незважаючи на війну та політичні перипетії, головному героєві разом із другом Ауфшнайтером вдалося потрапити в Тибет і прожити там багато щасливих років. Тепер я страшенно захопилася ідеєю і собі потрапити туди!
Фільм, на противагу книзі, мені зовсім не сподобався, незважаючи навіть на той факт, що роль головного героя дісталася Бреду Піттові. Характер (та й не тільки) Генріха змінили до невпізнаваності, і персонаж став мені зовсім несимпатичним у порівнянні із тим, яким він мені був, коли я читала книгу. Незбагненним для мене залишиться питання, чому у фільмі Генріх - нацист, коли в книзі до війни він ставиться абсолютно нейтрально. Він любить свободу, йому не має діла до політичної ситуації, а ще - він закоханий у природу, яка його оточує в різні відрізки його мандрівок. От хіба не проникнешся симпатією до чоловіка, який так засумував за домом, що вирішив зробити для своїх друзів справжнє європейське Різдво - з ялинкою, колядками і різними подарунками для лхасців? Та у фільмі якось не дуже хочеться бути на його боці... Отже, фільм Сова не радила б, хоча, звісно, про смаки не сперечаються. Просто у книзі все було для мене таким яскравим і зовсім не таким, як у фільмі.
Вирок Сови: 5 зірочок із 5! Раджу читати усім, хто любить книги про інші культури, подорожі та мандрівки.
Немає коментарів:
Дописати коментар