Дара Корній: "Зворотний бік світла"

"Спочатку просто потрапила в красивий пахучий степ. Високе небо, ніжне, трохи запекуче сонце, цвіркуни у траві, жайвір у небі, і запах степу такий, що аж небеса зачаровує. Впиваєшся тим ароматом, і нікуди йти звідси не хочеться, так би сидів, дихав та насолоджувався".

Ох, що зробила зі мною та моєю уявою Дара Корній! Я й подумати не могла, що ця книга мені так сильно сподобається - не чекала ж від неї нічого особливого, хоча вона хвалена-перехвалена. До рук мені вона потрапила абсолютно випадково (хоча знаємо: випадковостей не буває), тож я вирішила, що треба прочитати, тому що вона необ'ємна і впораюся я з нею за декілька днів. Так і сталося.

"Зворотний бік світла" - це неймовірно поетичні описи природи і тих прекрасних, диких, свавільних світів та їх мешканців, витворених авторкою; це прадавні слов'янські боги і ритуали; це неймовірно захоплюючий сюжет із безліччю історій різних світів; це щось таке соковите, смачне і пахуче, і разом з тим - дуже рідне. Так, саме таким має бути українське фентезі (якщо забрати звідти деякі недоліки), саме в таку сторону воно має рухатися. Авторці вдалося полонити мене красою свого твору і затягнути у вир описаних у ньому подій. Картини в моїй голові були настільки чіткими і ясравими, що дуже захотілося, щоб за романом зняли фільм, а ще краще - серіал. Вже в перший день я зовсім не могла відірватися від книги, так у неї поринула! І це тривало доти, поки я її не дочитала :)

Прекрасний Яроворот, де сонце ніколи не сідає і нема темряви, яку мешканці бояться називати навіть тим словом і кажуть "зворотний бік світла". У Яровороті мирно співмешкають смертні із безсмертними, і саме там проводять свою вічність прекрасна безсмертні світла Птаха та її коханий Стриб, колишній Стрибог, що перейшов із темряви на бік світла. Жили вони у відносній гармонії, поки на світ не з'явилася нова безсмертна, а такого не траплялося вже тисячоліття. Хто вона і як її знайти? І яке відношення вона має до Птахи та Стриба? Стане вона на бік світла чи темряви - вирішувати тільки їй, та це все одно не перешкоджає темним і світлим боротися за неї.

Це не просто якийсь підлітковий роман, його страшенно цікаво читати і дорослим, бо написаний він досить складно, з філософською ноткою і розумно. І таке враження, що авторка має те старовинне таємне знання, не хоче ним ділитися, а лише розкриває нам малесеньку частиночку того, що знає.

"Світобудова, або Чотирибокий Світовид, як ми кажемо, доволі складна річ. Так - планети, всесвіти, галактики, цілі зоряні системи, тіла та антитіла, які пояснює наука вашого світу, - то лишень крихітне зернятко від знання великих, від того знання, до якого тобі дозволять доторкнутися. Всі ці планети і зорі нічого не варті без духу, тобто, як ви кажете, без енергії, енергії Творця. Межа між реальним і нереальним насправді доволі хистка, як і між минулим, майбутнім та сучасним. Коли розігнатися до швидкості світла, а потім піти ще й далі, навіть думкою, відкриваються інші виміри, відкривається те, що заховане за рамками, за межами людського розуміння". 

Все це прекрасно, але є одне але. А, можливо, й декілька. Звичайно, творіння не ідеальне чи шедевральне (хоча й доволі близьке до цього), і є до чого придертися. Найбільше мені не сподобався молодіжний сленг Мальви, головної сімнадцятирічної героїні, яка мешкає у Львові, - щось середнє між русизмами і західняцьким діалектом, що виглядало абсолютно негармонійно. На початку було смішно, та потім почало дратувати. Коли зустрічаєш в одному абзаці "тупа правал" і "холєра ясна" чи щось типу того, то відчуваєш сильний дисонанс. Добре, я ще можу повірити, що сучасні українські підлітки можуть сказати перше, але друге - ні, вибачте. Я сама із Львівської області і "холєра ясна" говорять там лише бабусі, а для підлітків така мова ніколи не була в моді. Тому - це мінус. Хотілось би якогось більш українського сленгу, який був би більш наближеним до реальності.

Другим мінусом, як на мене, є незрозуміла акцентуація подій у творі. Начебто дівчина Мальва була головною героїнею, але про неї говорилося насправді дуже мало - більше про Птаху і Стриба, ще - про історії з різних світів. Незрозуміло мені було, наприклад, навіщо було розповідати ту історію про печеру, якщо вона в подальшому взагалі неважлива (хоча, може, я помиляюся і в наступних книгах вона буде важливою). Мені хотілося, щоб книга була трошки довшою і про Мальву йшлося трохи більше, і щоб було більше динаміки. Але то вже забаганки примхливого читача.

Та, незважаючи на недоліки, я, безперечно, читатиму продовження. Мене захопив сюжет, і я з радістю порину у світ, вигаданий Дарою Корній. Сподіваюся, подальші книги залишать такі ж, а то і кращі, відгуки.

Вирок Сови: 4/5 зірочок.

P.S.: за фото дякую неперевершеному естету - Alex Mekhovov.