Давно вже мені до рук не потрапляли книги вітчизняних письменників, аж тут я потрапила в Україну, де мені надарували море книг, однією з яких був роман "Коли ти поруч" Світлани Талан, про який я, Сова, вам сьогодні розповім.
Книга порушує важливу тематику, на яку громадськість не звертає належної уваги. Йдеться про дівчину Дарину, молоду медсестру, яка волею нещасного випадку, рятуючи в автомобільній аварії життя людини, заражається жахливою хворобою - СНІДом. Внаслідок цього від нею відвертаються всі: від коханого, який насправді і не кохав дівчину, а дізнавшись про її хворобу кидає їй на прощання "Без тебе я вже точно проживу"; найкращої подруги Світлани, якій "раптово" потрібно переїхати, ледь вона дізнається про хворобу Дарини; до брата Сашка, який своїх дітей, яких Даринка свого часу няньчила, і на крок до неї не хоче підпускати, та рідних батьків дівчини, що відмовилися від дочки, не вірячи жодному її слову, що заразилася вона під час аварії, і підозрюючи її в жахливих речах. Батькам дівчини легше вигнати її з дому, замовивши таксі серед ночі (щоб люди не бачили), аніж повірити їй на слово. До того ж, Дарина завжди була слухняною, тож у принципі, причин їй не вірити немає. Тим не менше, їй не вірить ніхто з її оточення, з роботи її виганяють, бо ж як це позначиться на престижеві лікарні, де працює дівчина? Її виселяють із квартири. Одним словом, все погано, та Дарина не впадає у відчай, а навпаки залишається доброю і світлою людиною. Магічним чином вона знаходить кохання, створює сім'ю і може хоч трошки побути щасливою.
Якщо чесно, то мене, Сову, сюжет зовсім не переконав. Скажу відверто, книга мені не сподобалася. По-перше, дуже сильно кидалися в очі імені: раптом Дарина з Даринки ставала Дашею, Світлана Свєткою, Олексій Льошею і так далі. Я розумію, у принципі, що ж є такі скорочення імен, але якось воно мені дуже кидалося в очі і сприймалося негативно. Далі - те, як від неї відвернулися всі, навіть рідні батьки, мені здалося неправдоподібним. Батько, який любить випити, лишається категоричним, а мати просто плаче і слухається батька. Зачувши лишень слово СНІД, він робить свої висновки і плює на дочку, яка зганьбила його чесне ім'я. Коли Даша клянеться, що говорить батькам правду, вони бездушно кажуть: "Не хочеш казати правду?" При цьому ніхто з них навіть не намагається повірити Дарині, коли вона розказує, як саме вона заразилася хворобою. Тільки старенька немічна бабуся не відрікається від онуки. Як на мене, то все це - занадто і, не побоюся цього слова, неправдоподібно. Я розумію, що бувають всілякі сім'ї, всякі батьки, та я не вірю, що вони можуть бути такі бездушні, як оці. Вони лишаються холодними і беземоційними, навіть коли Дарина ридаючи благає в них не викидати її на вулицю.
Сюжет слабенький, персонажі страшенно передбачувані. Ще на початку я здогадалася, чим все скінчиться. Даринка - начебто дуже хороша людина, яка намагається жити далі, допомагати людям і стати щасливою, але вийшовши заміж і побачивши на вулиці свою колишню подругу зі своїм колишнім хлопцем, стає така зла, що штовхає її у фонтан. Також якось воно не клеїться.
Одним словом, за ідею створити гостросоціальний твір авторці я б поставила 5 зірочок із 5, але сюжет мене не переконав настільки, що з натяжкою ставлю 2 зірочки із 5.
Якщо чесно, то мене, Сову, сюжет зовсім не переконав. Скажу відверто, книга мені не сподобалася. По-перше, дуже сильно кидалися в очі імені: раптом Дарина з Даринки ставала Дашею, Світлана Свєткою, Олексій Льошею і так далі. Я розумію, у принципі, що ж є такі скорочення імен, але якось воно мені дуже кидалося в очі і сприймалося негативно. Далі - те, як від неї відвернулися всі, навіть рідні батьки, мені здалося неправдоподібним. Батько, який любить випити, лишається категоричним, а мати просто плаче і слухається батька. Зачувши лишень слово СНІД, він робить свої висновки і плює на дочку, яка зганьбила його чесне ім'я. Коли Даша клянеться, що говорить батькам правду, вони бездушно кажуть: "Не хочеш казати правду?" При цьому ніхто з них навіть не намагається повірити Дарині, коли вона розказує, як саме вона заразилася хворобою. Тільки старенька немічна бабуся не відрікається від онуки. Як на мене, то все це - занадто і, не побоюся цього слова, неправдоподібно. Я розумію, що бувають всілякі сім'ї, всякі батьки, та я не вірю, що вони можуть бути такі бездушні, як оці. Вони лишаються холодними і беземоційними, навіть коли Дарина ридаючи благає в них не викидати її на вулицю.
Сюжет слабенький, персонажі страшенно передбачувані. Ще на початку я здогадалася, чим все скінчиться. Даринка - начебто дуже хороша людина, яка намагається жити далі, допомагати людям і стати щасливою, але вийшовши заміж і побачивши на вулиці свою колишню подругу зі своїм колишнім хлопцем, стає така зла, що штовхає її у фонтан. Також якось воно не клеїться.
Одним словом, за ідею створити гостросоціальний твір авторці я б поставила 5 зірочок із 5, але сюжет мене не переконав настільки, що з натяжкою ставлю 2 зірочки із 5.
Немає коментарів:
Дописати коментар