Джером К. Джером: "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)"

Після такого серйозного чтива, як роман Фолкнера "Світло в серпні" мені просто необхідно було розбавити список літератури чимсь розважальнішим :) І в цьому я потрапила прямо в десятку! :) Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного :)

Книга "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)" захопила мене з перших сторінок і до кінця. Саме початок одразу полонив моє серце, бо розповідь велася від головного героя Джея або Джерома, який любив читати книги про різні хвороби і знаходити симптоми усіх хворіб, про які він читав, у себе. Це мені настільки нагадало мене, що я просто мусила дочитати :) Давно я так гучно, довго і щиро не реготала над книгою. Останнє, що пригадую, - "Друге життя Уве", але й сумувала я над нею також багато. Зате у "Троє у човні" мене чекали лише позитивні емоції, чому я несказанно рада. Саме це мені й було потрібно в ці декілька днів.

Отже, про що книга? Про неї багато справді не розкажеш :) Тільки про те, що йдеться про подорож трьох друзів і собаки Монтморенсі Темзою. У човні. Це неймовірно дотепна історія усіх пригод, що траплялися з друзями від початку і до кінця подорожі. Але це також і малесенькі історії Джерома та його друзів, знайомих і незнайомих, а також рідних всередині великої історії. Більш нічого й додавати не треба.

Раджу до прочитання усім, хто втомився від чогось серйозного, на кшталт одноманітних буднів, поганої погоди і тому подібного, хто хоче підняти собі настрій за короткий період часу і порозважатися. Ця книга - найбільш підходяще чтиво для здійснення такої мети. Чого лише варта, наприклад, історія про сир. Або про мистецтво розкладати палатку під дощем. Або про дядька, який хотів повісити картину. Та найбільше мене порвала історія про лебедів. Це був сміх крізь сльози. І не питайте - просто візьміться і прочитайте. Впевнена - не пошкодуєте! Джером описує все настільки кумедно, що ви просто хоч-не-хоч реготатимеш. Він ніби лоскоче вас словами, викликаючи рефлекторний сміх чи то пак регіт. Тепер дуже хочеться додати цю книгу до своєї домашньої бібліотеки у паперовому виданні українською мовою!

Це історія про життя і ситуації у ньому. Різні - буденні і святкові, описані з неймовірним почуттям гумору. Але й крізь нього вам час від часу траплятимуться краплини життєвої правди, що змусять вас посерйознішати. А також ви дізнаєтеся про різноманітні історичні події, пов'язані із місцями, де бували герої нашої оповіді. Ці уривки мені якось не дуже подобалися, бо були надто серйозними, а мені й далі хотілося реготати :)

Тим не менш, "Троє у човні" - це історія про подорож самим життям, яку символізує подорож друзів. І кожен пливе по життю у своєму човні. Та як прекрасно, коли ти в ньому не сам, а з вірними та надійними друзями, які хоч і підколюють тебе повсюди (звісно, це і є ознака найкращих друзів), але люблять тебе щиро. Подорож життям, як і подорож Темзою, не буває завжди сонячною. Дощу буває аж занадто достатньо. Тому й так важливо ніколи не втрачати почуття гумору :)

Вирок Сови: 4/4

"Пригадую, один мій приятель якось купив у Ліверпулі дві головки сиру. Чудовий був сир, видержаний, достиглий, із запахом у двісті кінських сил. Той запах мав гарантовану далекобійність три милі й міг збити людину з ніг за двісті ярдів."

"- Дев'ята година, - повторила вона крізь двері. - Я вже думаю, чи не заспали ви.
Я розбудив Гарріса й сказав йому, що вже дев'ята. 
- Ти ж хотів устати о шостій, - здивувався він.
- Авжеж хотів, - відповів я. - Чого ти мене не розбудив?
- Та як же я міг тебе розбудити, коли ти не розбудив мене? - обурився він."

"Пам'ятаю, як однієї пізньої осені у мене пропала відпустка через те, що я вірив прогнозам погоди, друкованим у місцевій газеті. В понеділок вона сповіщала: "Сьогодні слід сподіватися зливи з грозою", - і ми відмовлялись від задуманого пікніка й сиділи вдома, чекаючи дощу. А повз наш дім проїздили в екіпажах веселі, жваві люди, і сонце світило ясно, і на небі хоч би тобі хмаринка."

"Сам не знаю чому, але я просто шаленію, коли бачу людину, що лежить і спить, коли я вже встав. Мені несила дивитись, як дорогоцінні години людського життя, ті коштовні миті, що вже ніколи не вернуться, марнуються на чисто тваринний сон."

"Чи завжди сьогоднішніми коштовностями будуть учорашні дешеві дрібнички? Чи стоятимуть на камінах у вельмож дві тисячі якогось там року ряди наших розмальованих синім кольором тарілок? Чи білі чашки з золотим обідком зовні й прегарною золотою квіткою невідомого ботаніці виду всередині, що їх тепер так легковажно б'ють наші служниці, колись будуть старанно склеювати і ставити на спеціальну поличку, а порох із них витиратиме тільки господиня дому власноручно?"

"Здається, в цьому світі завжди так буває. Кожен має те, чого він не хоче, а те, чого він хоче, належить іншим. Жонаті чоловіки мають дружин, а не дуже видно, щоб вони були їм раді. Зате молоді нежонаті хлопці криком кричать, що не можуть знайти собі дружини. Бідні люди, насилу спроможні прогодувати самих себе, мають по восьмеро здоровісіньких дітей. А багаті старі подружжя вмирають бездітними, не маючи кому зоставити свої гроші."

Вільям Фолкнер: "Світло в серпні"

Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від особливої книги Вільяма Фолкнера, який отримав Нобелівську премію за особливий внесок до американської літератури. У мене є план, який я давно переслідую, але на шляху до нього траплялося стільки зупинок через якісь сучасні новинки, що ось лише зараз я змогла розпочати втілення його у дійсність. План полягає в тому, щоби прочитати якомога більше творів лауреатів різноманітних літературних премій. І якщо пам'ять мені ні з ким не зраджує, як то кажуть, то до Світла в серпні я ще не прочитала жодної книги, що має якусь визначну літпремію, хоча таких у моїй паперовій та електронній бібліотеці багатенько. Що ж, настав час ділитися враженнями.

Стиль автора

Мене практично із перших сторінок підкорив незрівнянний та неповторний стиль автора. Роман складається із безлічі маленьких шматочків, які читач має зібрати в одну картину. Хоч на перший погляд і може здатися, що така побудова роману не має сенсу, в мене вона викликала тільки захоплення. Кожен із цих фрагментів логічно вписується в загальну картину твору. Всі уривки взаємопов'язані та утворюють одне ціле. Автор настільки майстерно володіє словом, що навіть найстрашніші картини викликають захват. Фолкнер проникає у найглибшу сутність кожного персонажу. Характер практично кожного героя розкрито повністю, що дає нам, читачам, зрозуміти мотиви тих чи інших їхніх учинків. Хоча іноді й може здатися, наче нам непотрібно знати аж так багато про, здавалось би, другорядних героїв, я хочу вас запевнити: у романі немає головних героїв, що є ще однією особливістю твору. В якомусь відгуку на цей роман я прочитала, що головною героїнею роману є дівчина Ліна, про яку йдеться в першому розділі. Та насправді вона - це лише одна з багатьох. Я б сказала, що головним героєм роману виступає людська доля. У найрізноманітніших проявах. Фолкнер показує нам життя абсолютно різних людей, долі яких тим чи іншим чином на певному етапі твору перетинаються. Таким чином ми отримуємо доволі цілісну картину життя того часу. Наступною особливістю книги є те, що події постають перед читачем у неймовірній кількості різних перспектив. Одну і ту ж подію автор подає із різних точок зору, розповідаючи про них від імені різних героїв, частенько застосовуючи прийом "потоку свідомості", що зробило книгу ще цікавішою для мене. Тож коли читаємо про подію вперше, розуміємо мало. Зате коли вона повторюється із вуст вже іншого персонажа, описана із іншими деталями, яких ми не знали, все стає на свої місця. Також автор майстерно переплітає події теперішнього із минулим. Так само і з часом: спочатку ми дізнаємося про подію в теперішньому, а потім знову повертаємося задовго в минуле. Автор веде нас подіями від минулого до теперішнього, але й навпаки теж буває. Інколи в мене взагалі складалося враження, що світ Фолкнера якийсь несправжній, чи то паперовий, чи то іграшковий, бо ж часто він використовував саме такі епітети щодо героїв.

У Фолкнера немає якоїсь систематики, тому розумію, що деяким людям його стиль може здатися божевіллям. Мені ж такий спосіб висвітлення подій лише допомагав концентруватися на тому, що відбувається. Я отримувала задоволення від складання цього пазлу в одне ціле. Звичайно, такий стиль автора не кожен зможе витримати. Та, як на мій смак, він геніальний! Я закохалася у роман Фолкнера і мені захотілося неодмінно прочитати й інші його твори, тим паче, що у післямові до українського перекладу йдеться про інші особливості творчості автора, які мене дуже зацікавили. Наприклад, про те, що герої творів можуть зустрічатися нам у різних його романах і для того, щоб зрозуміти характер того чи іншого персонажа, потрібно прочитати й інші твори, в якому ті фігурують.

Сюжет та персонажі

Щодо сюжету роману, то я не описуватиму його, адже для цього мені б довелося переповідати практично півкниги. Тому розповім вам тільки дещицю, щоб викликати вашу цікавість і бажання прочитати цей шедевр світової літератури. Натомість більше розповім про героїв та проблеми, які Фолкнер піднімає у романі. 

Основним місцем подій роману "Світло в серпні" є провінційне містечко Джефферсон, що на півдні США. Книга охоплює проміжок часу від Громадянської війни до 20-их років ХХ століття. Першим персонажем, із яким ми знайомимося, є дівчина Ліна, що подорожує із Алабами у Джефферсон у пошуках свого чоловіка. Принаймні таку історію вона розповідала усім, хто траплявся їй на шляху та допомагав добратися до того чи іншого населеного пункту. Насправді ж усі відразу розуміли, що це брехня і що вона неодружена. Але нічого не казали, адже дівчина сама свято вірила у цю свою брехню. Ліна до того ж вагітна дитиною від чоловіка, який просто втік від неї, від відповідальності, адже був ще тим гульвісою. На перший погляд може здатися, що Ліна - просто дурна та наївна дівчина. Та це не так. Звичайно, вона живе у своєму світі і вірить у те, що хоче, аби було правдою. Але ця віра робить із неї жінку, яка вірить у все найкраще в людях, вірить у своє щастя, від неї власне іде світло. Адже світло і пітьма - явища, що борються за існування у цьому світі. Саме звідси і назва твору - Світло в серпні. Події, що розгортаються перед читачем у "теперішньому", відбувається у серпні. Жінки, що жили у тогочасному суспільстві, не могли собі дозволити бути вагітними і жити без чоловіка, бо тоді слава їхня навіки втрачена. Щоб не сидіти, здавшись безвиході, Ліна вибирає шлях. І хоч вона вагітна на термінах, близьких до народження, іде пішки більшість шляху, вона все-таки не втомлюється, що свідчить про силу духу цієї дивної жінки. 

А поки Ліна добирається до Джефферсона, у містечку відбуваються інші події, однією з яких є злочин. Тут ми знайомимося із мешканцями Джефферсона. Особливо із Джо Крістмасом, який працює на деревообробній фабриці. Ми дізнаємося про його народження, походження його прізвища, його дитинство та життя до теперішнього моменту. Крістмас - людина без самоідентифікації, він знає лише, що у ньому тече якась частка чорної крові. Звідки він це знає, невідомо, та він вірить у це і зневажає як себе, так і білих, і чорних. Саме тому він відлюдькуватий і живе в якійсь халабуді на окраїні міста. Крістмас, як ми потім дізнаємося, - бутлегер, він нелегально продає спиртне (і це - в часи сухого закону). 

Та за декілька тижнів до приїзду Ліни на деревообробній фабриці з'являється ще один Джо, щоправда, Браун, який чудернацьким чином знаходить із Крістмасом спільну мову. Саме через нього все зміниться. 

На тій же деревообробній фабриці ми знайомимося із Байроном Банчем, який стане людиною, що у всьому допомагатиме Ліні, адже закохається у неї з першого погляду, а також із другом Банча Гайтавером - вигнаним священиком, який живе самотою і ні з ким не спілкується. Про Гайтавера та його життя ми також дізнаємося все, але головне - це те, що він все розуміє і може передбачити дії свого друга Банча. 

Що ж станеться з Ліною? Чи знайде вона чоловіка, якого шукає? До чого в цій історії Крістмас? Хто такий Джо Браун? До чого приведе Банча його кохання та яку роль грає в романі старий священик? І який такий злочин скоєно у Джефферсоні та хто за цим стоїть? Про це та інше ви дізнаєтеся, прочитавши роман "Світло в серпні". 

У романі зачіпається багато питань: наприклад, роль людини у тодішньому суспільстві, значимість та місце жінки у ньому, стосунки чоловіків та жінок (Ліні протиставляється міс Берден, яка поводилася більше, як чоловік, що викликало страх), ставлення білих до чорних тощо. Яскраво зображено це на прикладі міс Берден - старшої жіночки, сім'я якої завжди допомагала неграм, чого ні їй, ні її сім'ї мешканці містечка так ніколи й не пробачили. Не останнє місце в романі займають і відносини батьків та дітей. Неймовірно пречудово описано дитячі травми, які впливають на все подальше життя людини і визначають таким чином її долю.

Кому буде цікаво прочитати? 

Безперечно раджу прочитати цю книгу поціновувачам світової літератури, глибокого та змістовного чтива, а також тим, хто любить помізкувати над прочитаним. Мені цей роман сподобався дуже сильно, хоча він доволі похмурий і подекуди депресивний. Та він змушує  васзадумуватися не тільки над життям героїв і їх проблемами, але й над своїми власними. Роман цікаво буде прочитати тим, хто любить інтелектуальну прозу, красномовність та історії про життя людей в Америці. А також тим, хто цікавиться расовим питанням. Адже хоч рабство і було скасоване по закінченню Громадянської війни, до чорних все ж ставилися не так, як до білих, їх намагалися уникати, їх таємно зневажали, як і тих, хто ставав на сторону чорних. Роман зацікавить тих, хто не боїться похмурості та пітьми, які в романі займають більше місця, ніж метафоричне світло, яке існує у книзі не в героях, а як фізичне явище - світло сонця та штучне світло. Звичайно, цікаво буде і тим, хто любить незвичайні форми романів. Герої книги зображені із драматизмом, приреченістю, безвихіддю, якоюсь навіть тваринністю і безнаказаністю.

Про український переклад

Переклад українською мені дуже сподобався. Гарна, соковита мова, яка не різала мені очі. Хоча я уявляю, як складно впоратися із таким складним твором, та перекладачеві це вдалося дуже добре. Єдиним побажанням від мене було би пояснення деяких словосполучень, імен та певних специфічних штук. Таке пояснення я знайшла у виданні російською мовою, і мені було дуже цікаво дізнатися ці всі деталі. Але звичайно, це необов'язково :) Українське видання вийшло у 2013 році у видавництві Жупанського.

Цитати з роману

"І чого тільки чоловіки не виробляють своїм жінкам... Ось чому ті мусять бути сильні, ось чому аж ніяк не винні за те, що виробляють із чоловіками, задля них і через них. Адже сам Господь Бог знає, яка це непроста штука - бути чиєюсь дружиною".

"...люди загалом усюди такі самі, але, як виглядає, в маленькому містечку, де важче коїти зло, де важче критися з чимсь, вони винахідливіше вигадують лихе й приписують його кому хоч".

"Бо більше боїшся лиха, яке може статися, ніж того, якого вже зазнав".

"Диво дивне, дехто гадає, що заробляти й роздобувати гроші - це гра без жодних правил".

"Вся річ була в жінці. Її м'якість і доброту, жертвою яких  Джо, як сам гадав, приречений бути все життя, - ось що він ненавидів ще більш, ніж сувору, безжалісну чоловічу справедливість".

"Людина робить і породжує набагато більше, ніж може чи мусить витримати. Ось так і дізнається, що може витримати все. Саме так. У тому-то й жахіття, що вона може витерпіти все, все".

"Це ж несправедливо, що ви віддаєте себе в жертву жінці ... Це неправильно. Нечесно. Бог не для того створив шлюб. А чи створив? Жінки створили шлюб".

"...ще юнаком, він любив темряву, як уночі залюбки ходив чи сидів самотою серед дерев. Тоді земля, деревна кора втілювались у плоть, дичавіли, повнилися дивовижними, зловісними напіврозкошами-напівжахіттями й навіювали їх. Йому було страшно, моторошно. Він любив, боячись. А одного дня в семінарії відчув, що вже не боїться. Немовби десь зачинилися двері. Він уже не боявся пітьми. Просто ненавидів її й утікав від неї - до стін, до штучного світла".

"Мабуть, слушно поміщають кохання в книжки... Либонь, деінде воно не протриває".

Підсумок

Як ви бачите, я могла б ще довго-предовго розповідати про цей геніальний витвір мистецтва, про особливу неповторність стилю Фолкнера, але боюся, що ви, мої любі, не витримаєте стільки інформації. Скажу лише, що роман справив на мене приблизно таке враження, як його я отримала від "Атлант розправив плечі". 

Отож, вирок Сови: 5/5 зірочок.

Пола Гоукінз: "Глибоко під водою"

Цей трилер нагадав мені народну приказку "Тиха вода греблі рве". Сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від книги Поли Гоукінз "Глибоко під водою".

Бекфорд - маленьке англійське містечко із річкою, вода в якій каламутна. Століттями у Затоні утоплениць, що у Бекфорді, топляться жінки. Ходить багато легенд та історій, про які ніхто не знає - правдиві вони чи ні. Лише Нел Еббот вирішує докопатися до правди. Чи вдалося їй це, не знає ніхто, адже одного ранку її знаходять мертвою у водах Затону утоплениць. Її сестра Джулс, котра має повернутися в Бекфорд, щоб піклуватися тепер про свою племінницю Ліну, впевнена - Нел нізащо б не стрибнула. Але ж чому донька Нел Ліна настільки впевнена у протилежному? Чи було це самогубством? Починається розслідування. Кожен намагається дістатися правди. Чи вдасться це їм?

У трилері багато сюжетних ліній, що перетинаються між собою, і разом із тим - багато підозрюваних. Також авторка піднімає багато важливих і іноді скандальних тем, як-от стосунки батьків та дітей, відносини вчителів та учнів (між іншим, і сексуального характеру), стосунки між сестрами, сестрою і братом, а також загалом відносини у сім'ї тощо.

Почнімо з того, що мені у книзі сподобалося: маленькі розділи (1-2-3 сторінки), кожен з яких показував нам події із перспективи різних персонажів. Спочатку справді було важкувато запам'ятати стільки персонажів, як уже попереджали багато читачів книги, тому я одразу налаштувалася на те, щоб запам'ятати їх усіх - і в мене вийшло :) І мені сподобалася кінцівка, яка стала для мене справжньою несподіванкою. Тому я залишилися справді задоволена прочитаним.

Що мені у трилері не сподобалося - це занадто закручений сюжет, занадто темна і депресивна атмосфера, деякі подробиці викликали в мене огиду, я декілька разів думала над тим, щоб перекласти читання цієї книги на потім, але пройшовши певну межу десь між 100 і 200 сторінками, я не змогла зупинитися не дочитавши трилер. Також мені не сподобалися деякі моменти, що залишилися без пояснення і були нелогічними (які я тут, на жаль, не можу описати не зайспойливши комусь читання).

Можу лише сказати, що "Дівчина у потязі" (перша книга авторки) мені сподобалася набагато більше, ніж "Глибоко під водою", та все ж остання книга варта прочитання. Тому вирок Сови 4/5 зірочок.

П.С.: книгу я прочитала паралельно із Олею із каналу A Woman Who Reads (український booktube), і цей досвід був дуже цікавим, оскільки після прочитання таки захотілося дуже багато чого обговорити (так-так, саме того, що не можна написати тут, щоб не заспойлити комусь прочитання).

Рут Веа "У лісі-лісі темному"

Ще не минуло й двох днів, як я, наче велетенська книжкова акула, жадібно проковтнула чергову книгу - бестселер The New York Times 2015. Ще не згас екран мого kindle, на якому зображена зворотня сторона обкладинки книги, ще гарячі та свіжі враження від прочитаного. Тому, мої любі, я, Сова, не чекатиму, а негайно поділюся ними із вами.

У лісі-лісі темному... Є в цьому реченні щось загрозливе та моторошне. І хто полюбляє лоскотання нервів, тому я залюбки пораджу прочитати цю книгу.
 
Нора - письменниця і їй 26. Вона живе в Лондоні та веде самотнє життя. Та все-таки воно у неї злагоджене та організоване, наскільки може бути таким життя у письменника. Проте одного дня їй надходить імейл із запрошенням на дівич-вечірку її колись найкращої подруги Клер.Клер? Тієї Клер, із якою Нора дружила ще у школі. Клер виходить заміж? Але за кого? Звісно, Нора вагається, адже навіщо комусь (тобто, якійсь дівчині, що називає себе Фло) запрошувати Нору на цю вечірку? Та ще й на всі вихідні? Все ж таки, не бачилися вони з Клер аж 10 років! Та серед запрошених є й інша колишня подруга Нори - Ніна, яка й домагається від дівчини обіцянки, що підуть вони лише удвох. Натомість майже всі інші запрошені відмовляються і загалом лишається лише шестеро людей. Дороги назад немає.

Купа веселощів гарантується Фло, дружкою Клер, оскільки вечірка пройде у скляному будинку її тітки, який знаходиться у темному-темному лісі. Листопад, білий сніг, важкі крона дерев і скляні стіни будинку, які змушують почуватися, ніби ти на сцені, а за тобою спостерігає своїми чорними очима темрява. Темрява, яка огортає тебе чорним простирадлом. А коли отямлюєшся - скоїлося щось жахливе. Але що? Хто докопається до правди? Які жахливі таємниці ховаються у минулому і що трапилося із вихідними, які обіцяли бути такими класними? Про все це читайте у книзі.

Майстерно, загрозливо, затягуючи у полон темного лісу та у вир подій, що там відбуваються, авторка розгортає перед тобою настільки живий і своєрідний світ, що ти просто не можеш від нього відірватися. Якби не останні 20-30 сторінок, які не дозволили мені оцінити книгу на 5 зірочок, я б уважала книгу майже шедевральною. Все так насичено-напружено закручувалося, а розкрутити мені особисто вдалося дуже швидко, чим я трохи розчарована. Ще ця книга мені перекликалася із "Дівчина у потязі" Поли Гоукінз (втрата пам'яті і те саме питання, що задавали собі головні героїні "Що я зробила?", підозрювання себе) та "Ми були брехунами" Емілі Локгарт (від'єднана від світу ділянка, на якій трапилося щось жахливе, щоб згадати - треба повернутися туди). Але як на дебют, то книга дуже і дуже непогана. Зустрівшись віч-на-віч із минулим, впевнена у собі письменниця Леонора перетворюється на заїку Лі, якою була у школі, і наново переживає всі давно забуті страждання. Натомість як Клер не змінюється зовсім.

Окреме слово щодо перекладу. Дякую Оксані Дятел, яка постаралася і якій таки вдалося зробити переклад настільки чудовим, що я отримувала від нього таку насолоду, якої вже давно не відчувала в українських перекладах. На жаль... Хоча тим ціннішими стають якісні переклади!

Обкладинку видавництво "Наш Формат" зробило, як на мій смак, набагато вдалішу, ніж в оригіналі. Побачивши оригінальну - зрозуміла, що я точно не взяла б цю книгу до рук, принаймні, не придбала б для себе, а то й просто не звернула б на неї належної уваги. А так - читання принесло море задоволення, хоч я й не залишилися до кінця щасливою (через те, що розгадала загадку).

Вирок Сови: 4/5 зірочок.

Тарас Березовець: "Анексія: Острів Крим. Хроніки "гібридної війни"

Привіт усім! Сьогодні я, Сова, розповім вам про надзвичайно важливу та цінну книгу Тараса Березовця.

Спершу мушу сказати, що я давно вже перестала цікавитися політикою в Україні. А сталося це саме після трагічних для історії нашої країни подій. Між іншим, і після анексії Криму та розв'язання війни між Україною та Росією. Тоді анексія викликала в мені бурю емоцій - від обурення до нерозуміння кримчан, які якось не сильно проти тієї анексії виступали, принаймні таке враження складалося із відстані. Тільки з книги я дізнаюся, як професійно займалися російські агресори дезінформацією і приховуванням правди від усього світу, переслідуючи не тільки українських, а й закордонних журналістів, які намагалися докопатися до неї. Також я дізнаюся про вдало сплановану та проведену пропагандистську кампанію Кремля, яка була звернена на промивання мізків. Детільніше про це можна дізнатися у книзі "Анексія: Острів Крим. Хроніки "гібридної війни".

Тарас Березовець - український журналіст та політтехнолог, вихідець із Криму. Я ніколи про нього не чула. Та й про цю книгу також. Але якось, шукаючи, що б почитати, я знайшла її у списку найпопулярніших книг 2016 року в Україні. Тож натрапила на неї абсолютно випадково, але вже з перших сторінок вона мене зацікавила. Та мушу вас попередити: це не художня література. Там немає жодних ліричних відступів чи чогось такого. І зрозуміло, це не зовсім література на літо. Та я не змогла її не прочитати.

Спершу автор розповідає нам трохи про історію півострова. Особисто для мене було дуже цікаво дізнатися, які народності жили в різні десятиліття, століття і так далі у Криму, хто намагався його завоювати і таке інше. Автор розповідає, яку стратегічну роль відігравав півострів у світовій історії і чому він взагалі був і виявився таким важливим для Росії. Тоді Тарас Березовець аналізує події, що в кінцевому результаті ведуть до анексії Криму Росією і так званої "гібридної війни", детально розписуючи події кожного дня з 23 лютого 2014 року, коли почали з'являтися "зелені чоловічки" і до 18 березня 2014 року, коли анексія Криму стала незворотною. Ми можемо побачити, хоч ми і так це знаємо, весь жах російської агресії, висловлений у коментарях жертв та очевидців цієї агресії, а подекуди  - беземоційно подані автором як факти, підсилені різними документами. Також книга всіяна і коментарями журналістів, політиків, українських військових тощо. По порядку ми прослідковуємо хронологію подій і можемо вибудувати для себе логічний ланцюжок всіх обставин, які передували анексії. Звичайно, дуже гірко було читати про зради багатьох українських військових у Криму. А знущання із українських дівчат-журналісток російськими силовиками на півострові взагалі вразило мене просто до сліз. Цей агресивний жах важко собі навіть уявити... Натомість, безперечно, захоплює мужність тих офіцерів, які до останнього "трималися присяги на вірність народові України".

Виявляється, світ давно вже підозрював чи навіть знав про плани путіна щодо Криму, було багато точних політпрогнозів на цю тему, але з якоїсь незбагненної причини ніхто ними не переймався і серйозно про це не задумувався. Серце кров'ю обливається, коли читаєш про стан української армії на момент вторгнення російських військ (мало того, що ядерну зброю віддали, чим колись неймовірно пишалися. А для чого? Щоб лишитися беззахисними перед ворогом?). Незрозумілою й досі лишається реакція тодішньої тимчасової української верхівки влади, яка вчасно не зреагувала, бо просто не знала, як реагувати і не сприймала всерйоз дій агресора... Багато чого дивує, шокує й обурює у цій неймовірно цінній книзі, яка вміщує в собі таку важливу та болючу частину нашої історії. І залишає по собі багато запитань. Наприклад, чому не переназначили когось іншого на посаду в.о. міністра оборони України, яку на той важливий час обіймав неадекватний Ігор Тенюх?

Насправді я завжди вважала, що читати книги з історії - це нецікаво і навіщо взагалі це робити. Але недарма кажуть, що для тих, хто не знає історії, вона повторюється. Я й сама не знала, що анексію Криму планували ще з 1990 року, тому ця вся спецоперація пройшла так успішно і все виглядало так "професійно" - спеціально підготовлені люди, зброя, залякування, погрози членам сімей українських військових, психологічний тиск.

Ця книга беззаперечно важлива до прочитання кожному українцеві, який займав під час анексії Криму ту чи іншу позицію. Прочитавши її, ми розуміємо, що потрібно змінюватися самим, щоб отримати у нашій країні гідний уряд і президента. Тому що структура держави є невід'ємною складовою нашого національного "Я". Тож якісь зміни починаються з кожного окремого громадянина. І Революція гідності, і анексія українського Криму повинні дати нам зрозуміти, що українці повинні будувати свою країну самі так, щоб не повторилося більше таких жахливих подій, щоб усі жертви і смерті патріотів не були марними. Україна мала бути готовою до всього 2014 року. Але, на жаль... Янукович понаставляв своїх пішаків повсюди і мене досі не полишає питання, де вони всі зараз. Невже вони всі повтікали? Якось не віриться. Чи так само ті пішаки, яких наслали в Україну з Росії? І хтозна, може, вони й далі щось замислюють. Сподіваюся, що ці мої страхи безпідставні.

Читаючи книгу, ти ніби дивишся документальний фільм - сповнений жорстокості і жаху, та все ж не в силах від нього відірватися...

"Анексія: Острів Крим. Хроніки "гібридної війни" просто необхідно перекласти як мінімум усіма мовами Великої двадцятки. Я впевнена, ця книга може стати світовим бестселером і відкрити очі тим, хто був ізольований від правди російськими силовиками і російською дезінформацією.

"Ця книга присвячена подвигу росіянина Сергія Кокуріна, українця Станіслава Карачевського та кримського татарина Решата Аметова, які віддали своє життя за Крим і Україну, коли їй було зле. Наше спільне завдання - закарбувати їхні імена у своїй пам'яті. Адже майбутні покоління пам'ятатимуть саме їх, а не зрадників, які у важкий час продали найбільшу цінність у житті, розмінявши Батьківщину, присягу й свободу на нікчемне золото ворогів України" - говориться в післямові. Насправді Тарас Березовець впорався із завданням висвітлити події того періоду на відмінно, хоч можна уявити, як нелегко це йому давалося, будучи уродженцем Криму...

Однозначно - 5/5 зірочок.

Дара Корній: "Зворотний бік світла"

"Спочатку просто потрапила в красивий пахучий степ. Високе небо, ніжне, трохи запекуче сонце, цвіркуни у траві, жайвір у небі, і запах степу такий, що аж небеса зачаровує. Впиваєшся тим ароматом, і нікуди йти звідси не хочеться, так би сидів, дихав та насолоджувався".

Ох, що зробила зі мною та моєю уявою Дара Корній! Я й подумати не могла, що ця книга мені так сильно сподобається - не чекала ж від неї нічого особливого, хоча вона хвалена-перехвалена. До рук мені вона потрапила абсолютно випадково (хоча знаємо: випадковостей не буває), тож я вирішила, що треба прочитати, тому що вона необ'ємна і впораюся я з нею за декілька днів. Так і сталося.

"Зворотний бік світла" - це неймовірно поетичні описи природи і тих прекрасних, диких, свавільних світів та їх мешканців, витворених авторкою; це прадавні слов'янські боги і ритуали; це неймовірно захоплюючий сюжет із безліччю історій різних світів; це щось таке соковите, смачне і пахуче, і разом з тим - дуже рідне. Так, саме таким має бути українське фентезі (якщо забрати звідти деякі недоліки), саме в таку сторону воно має рухатися. Авторці вдалося полонити мене красою свого твору і затягнути у вир описаних у ньому подій. Картини в моїй голові були настільки чіткими і ясравими, що дуже захотілося, щоб за романом зняли фільм, а ще краще - серіал. Вже в перший день я зовсім не могла відірватися від книги, так у неї поринула! І це тривало доти, поки я її не дочитала :)

Прекрасний Яроворот, де сонце ніколи не сідає і нема темряви, яку мешканці бояться називати навіть тим словом і кажуть "зворотний бік світла". У Яровороті мирно співмешкають смертні із безсмертними, і саме там проводять свою вічність прекрасна безсмертні світла Птаха та її коханий Стриб, колишній Стрибог, що перейшов із темряви на бік світла. Жили вони у відносній гармонії, поки на світ не з'явилася нова безсмертна, а такого не траплялося вже тисячоліття. Хто вона і як її знайти? І яке відношення вона має до Птахи та Стриба? Стане вона на бік світла чи темряви - вирішувати тільки їй, та це все одно не перешкоджає темним і світлим боротися за неї.

Це не просто якийсь підлітковий роман, його страшенно цікаво читати і дорослим, бо написаний він досить складно, з філософською ноткою і розумно. І таке враження, що авторка має те старовинне таємне знання, не хоче ним ділитися, а лише розкриває нам малесеньку частиночку того, що знає.

"Світобудова, або Чотирибокий Світовид, як ми кажемо, доволі складна річ. Так - планети, всесвіти, галактики, цілі зоряні системи, тіла та антитіла, які пояснює наука вашого світу, - то лишень крихітне зернятко від знання великих, від того знання, до якого тобі дозволять доторкнутися. Всі ці планети і зорі нічого не варті без духу, тобто, як ви кажете, без енергії, енергії Творця. Межа між реальним і нереальним насправді доволі хистка, як і між минулим, майбутнім та сучасним. Коли розігнатися до швидкості світла, а потім піти ще й далі, навіть думкою, відкриваються інші виміри, відкривається те, що заховане за рамками, за межами людського розуміння". 

Все це прекрасно, але є одне але. А, можливо, й декілька. Звичайно, творіння не ідеальне чи шедевральне (хоча й доволі близьке до цього), і є до чого придертися. Найбільше мені не сподобався молодіжний сленг Мальви, головної сімнадцятирічної героїні, яка мешкає у Львові, - щось середнє між русизмами і західняцьким діалектом, що виглядало абсолютно негармонійно. На початку було смішно, та потім почало дратувати. Коли зустрічаєш в одному абзаці "тупа правал" і "холєра ясна" чи щось типу того, то відчуваєш сильний дисонанс. Добре, я ще можу повірити, що сучасні українські підлітки можуть сказати перше, але друге - ні, вибачте. Я сама із Львівської області і "холєра ясна" говорять там лише бабусі, а для підлітків така мова ніколи не була в моді. Тому - це мінус. Хотілось би якогось більш українського сленгу, який був би більш наближеним до реальності.

Другим мінусом, як на мене, є незрозуміла акцентуація подій у творі. Начебто дівчина Мальва була головною героїнею, але про неї говорилося насправді дуже мало - більше про Птаху і Стриба, ще - про історії з різних світів. Незрозуміло мені було, наприклад, навіщо було розповідати ту історію про печеру, якщо вона в подальшому взагалі неважлива (хоча, може, я помиляюся і в наступних книгах вона буде важливою). Мені хотілося, щоб книга була трошки довшою і про Мальву йшлося трохи більше, і щоб було більше динаміки. Але то вже забаганки примхливого читача.

Та, незважаючи на недоліки, я, безперечно, читатиму продовження. Мене захопив сюжет, і я з радістю порину у світ, вигаданий Дарою Корній. Сподіваюся, подальші книги залишать такі ж, а то і кращі, відгуки.

Вирок Сови: 4/5 зірочок.

P.S.: за фото дякую неперевершеному естету - Alex Mekhovov.

Люсі та Стівен Гокінґ: "Джордж і таємний ключ до Всесвіту"

А почалося все з того, що кудись запропастився Джорджів кабанчик Фредді :) І звісно, треба було його знайти, поки він не наробив гармидеру на грядках, бо тоді були би хлопцеві непереливки від батьків, які на тих грядках вирощували овочі (хай живе здорове харчування!). І якось так мені цей початок нагадав моє дитинство, що я із задоволенням почала читати далі. Скажу я вам, мені тааааак сподобалось читати дитячі книги, що я подумала: Чого ж я не робила цього раніше? Це ж так класно!

Головний герой історії Джордж має багато клопотів, бо його батьки ведуть здоровий спосіб життя: мама завжди готує якусь гидоту з домашніх продуктів, тато проводить мітинги з порятунку планети, у них не те що комп'ютера, навіть телефону немає, а в школі його дражнять Джорджиком-Коржиком (тому що мама дає йому до школи на обід домашні коржики). А ще його переслідує зграйка розбишак з його класу - Рінґо і компанія. Та коли хлопець йде на пошуки підсвинка до сусіднього будинку, що заріс бур'янами, його життя вмить змінюється з нудного на сповнене неймовірними пригодами. Джордж знайомиться зі своїми новими сусідами Еріком та його донечкою Енні, непосидючою дівчинкою, яка любить вигадувати про себе різні історії (бо так же цікавіше!), ну і звісно ж, із найпотужнішим комп'ютером у світі (як він сам себе називає) Космосом, який відчиняє портал у відкритий космос. Справа в тому, що батько Енні Ерік - науковець, що досліджує космічний простір, сподіваючись знайти планету, яка була б схожою на Землю. Та не тільки він шукає таку планету. Виявляється, що й професор Грем Віздок, який працює у Джорджевій школі і якого діти називають Гвіздок, також займається такими пошуками. Тільки у нього, на відміну від Еріка, немає гарних намірів. Джордж потрапить у космос, побачить дива Всесвіту, переживе надзвичайно небезпечні пригоди, а також візьме участь у науковому конкурсі. Та справжні пригоди починаються тоді, коли підступний Гвіздок викрадає Космоса (комп'ютер, що вміє говорити), а Ерік застрягає у чорній дірі, і лише Джордж знає, як врятувати тата Енні.

Ця книга - неймовірний колодязь знань для юних любителів пригод і космосу, тому що ми дізнаємося дуууже багато про нашу сонячну систему і планети у ній, а також багато чого цікавого (і нового навіть для дорослих) про зірки, чорні діри і новітні теорії, як от випромінювання Гокінґа, про яке я й сама не знала (хоча читаючи, згадала фільм "Інтерстеллар", в якому цю теорію було, мабуть, застосовано). Ну і звичайно, про фізику загалом, яка і є тим таємним ключем до Всесвіту (тсссс! нікому не кажіть! і вчіть фізику!).

Для дорослих читачів прізвище авторів може бути знайомим і... так воно і є, це той самий Стівен Гокінґ, що написав книгу "Коротка історія часу" (яку я, до речі, ще так і не дочитала), - знаменитий фізик-теоретик, що зробив не одне відкриття. Люсі Гокінґ - його донька і насправді я, читаючи цю книгу, весь час думала, що написав її Стівен Гокінґ разом зі своєю донькою, якій десь стільки років, скільки Енні, Джорджевій подрузі (мабуть, таке уявлення зумовлене фільмом про Гокінґа "Теорія всього", де його діти були такими малими). Та коли я дізналася, скільки насправді років "донечці" видатного фізика, я лишилася дещо розчарованою. Тоді я подумала, що сюжет можна було зробити більш пригодницьким, бо розв'язка вийшла дуже швидкою, але то вже говорить в мені вибагливий дорослий. Натомість дітям сподобається ця книга дуже сильно, я впевнена. Адже попри дуууже гарні ілюстрації у книзі є ще багато кольорових фотографій із космічних архівів.

Якби я була дитиною, я була б у захопленні отримати таку книгу в подарунок. Дуже гарне оформлення та історія, що має продовження ("Джордж і скарби космосу", "Джордж і Великий Вибух"), обов'язково сподобаються юним читачам чи слухачам :)

P.S.: книгу читала українською і насолоджувалася чудовим перекладом! :)

А вирок Сови (хоча це, звісно, важко - дорослому оцінювати дитячу літературу) - 4,5/5 зірочок.