Френсіс Скотт Фітцджеральд «Великий Ґетсбі»

Існують у світовій літературі такі твори, які знаходяться у всіх можливих списках до обов'язкового прочитання усім-усім-усім, і які ти все ще не прочитав, хоча як справжній книголюб мав би вже давно це зробити. Так-от, до таких творів належить у мене роман Фітцджеральда "Великий Ґетсбі". Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від цієї книги, прочитаної ще у вересні.

"Великий Ґетсбі" був у моїх читацьких планах вже давно, проте завжди не вистачало часу або знаходилося щось цікавіше. Як то кажуть, прекрасних книг є море, а часу, на жаль, якась калюжа у порівнянні). Взагалі-то я збиралася прочитати "Великого Ґетсбі" тихо і швидко, не привертаючи до цього надмірної уваги (егеж, хто захоче похвалитися відгуками від всіма давно прочитаної класики? отожбо й воно), але побачивши відеоогляди на каналах деяких іноземних буктюберів, подумала: окей, я не одна така, і це нормально. І зараз, після прочитання книги, я просто не можу мовчати!!! Я просто мушу розповісти вам усе, геть усе! Ну добре, не геть усе, але багато.

"Великий Ґетсбі" став для мене другим твором Фітцджеральда, прочитаним за цей рік, до речі. Першим було, як ви пам'ятаєте, оповідання "Загадкова історія Бенджаміна Баттона". І мушу зізнатися: я в захваті! У величезному, всеохопному захваті від творчості цього автора. Завдяки "Великому Ґестбі" я почала цікавитися не лише романами, а й біографією Фіцджеральда та його дружини. Тому я страшенно зраділа, коли в кінці книги змогла дізнатися багацько цікавих подробиць із їхнього життя, а також історію написання роману і  хто був прототипом його персонажів. Надзвичайно пізнавально! Але я все ж таки обіцяла розповісти про враження від роману, тому - ближче до справи.

Роман Фітцджеральда справив на мене незабутнє враження, від якого я ще досі не можу відійти. Хоча насправді книга починалася досить нуднувато, тому що очікування мої, як завжди, були завищеними. Я читала і думала: про що книга? І де ж у біса Ґетсбі? Справді, тому що четвертина книги розповідала нам про світські вечірки, між іншим і про Ґетсбі, та от тільки самого Ґетсбі не було, ніби якась людина-фантом, і це мене невимовно дратувало. Але потім все повернулося діаметрально протилежно. Роман затягнув у свій вир, і я не могла відірватися від книги аж до шокуючого кінця. Як ви можете зрозуміти, книга абсолютно варта прочитання, адже навіть після такого невражаючого початку я все одно оцінила її на 5!

Про сюжет роману багато розповідати не буду, адже він такий необ'ємний, що розповідати щось без спойлерів - гибле діло, як то кажуть. Проте якщо в загальному, книга про людей, їхню натуру та відносини, про підступність, вірність та зраду, про багатство та кохання, а також про те, що люди - такі люди, і в певних ситуаціях всі ми однаково слабкі (хоча, звісно, із цим можна посперечатися :) ).

Це просто неймовірна книга! Вона мене здивувала, шокувала і вразила - все водночас. Коли я почала її читати, вона здалася мені нудною і якоюсь аж наївно-дитячою в плані поведінки певних героїв, в тому числі того ж таки Ґетсбі. Та як я різко змінила свою думку, варто було дочитати до певної сторінки. Цей роман написаний настільки майстерно, що мені просто бракує слів для того, щоб його описати. Стиль автора справді неповторний. Особливо влучно там передано людську сутність, але не буду повторюватися :)

Отже, що саме мене вразило в романі і чому його варто читати?

1) Стиль написання Фітцджеральда, дуже гарна мова.

2) Чудові описи людських почуттів, емоцій та їх переживань.

3) Сюжет, про який я вам нічого не розповіла. Тому що так, читайте самі, не пошкодуєте.

4) Такі різні персонажі, але які цікаві!

5) Стертий кордон між добром і злом, між правильним і неправильним. Автор не намагається нав'язати нам ставлення до героїв і їхніх учинків. Кожен сам може вирішити, як поставитися, наприклад, до Дейзі чи Тома, чи того ж Ґетсбі.

6) Загадка Ґетсбі. Весь час думаєш: та хто ж він у біса такий і до чого все йде? Інтригуюче.

7) Шокуюча розв'язка. Я такого точно не чекала!

Хто ж таки цей загадковий Великий Ґетсбі і чи справді він такий великий - читайте у романі.

Для мене книга стала пунктом 6 (книга з осіннім настроєм) із читацького бінго. І хоча це може здатися дивним, тому що більшість подій роману відбувається влітку, зате найголовніші з них, особливо історія кохання - все ж таки восени. У книзі є також чудові описи цієї пори року.

Вирок Сови: 5/5 зірочок.

Ракель Дж. Паласіо «Диво»

Цю книгу я страшенно сильно захотіла прочитати після того, як побачила трейлер до фільму (див. внизу). Книгу я прочитала, а до прем'єри залишилось ще декілька місяців. Ну що ж, а поки ми чекаємо я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного.

"Диво" - це неймовірно зворушлива історія про людей - дуже різних, які по-своєму сприймають головного героя книги, 10-річного хлопчика Оґеста. Через генетичне зрушення обличчя Оґґі з народження не схоже на обличчя інших людей, тому щоб надати його лицю характерної для людини форми, його постійно оперують. Він виглядає не так, як усі його однолітки. Для когось хлопчик - монстр, страшко чи знівечений, проте для сім'ї Оґеста він - справжнє диво. Як батьки, так і старша сестра хлопчика дуже його люблять, тому в цьому сенсі він - дійсно щаслива дитина.

Проте його нібито щасливе життя (адже він міг ховатися від поглядів людей вдома, де з ним займалася мама) змінюється, коли батьки Оґеста вирішують таки віддати його до школи, яку він ще ніколи у своєму житті не відвідував. У школі на хлопчика чатують всі можливі муки соціалізації. Тут на нього чекатимуть і знущання, висміювання, ігнорування та відкрита ворожнеча. Але не тільки. Одним словом, ціла палітра почуттів, емоцій та вражень постане перед вашим внутрішнім оком. Чи приймуть однокласники Оґеста за "свого", чи зможе він знайти друзів та чи допоможе його почуття гумору подолати величезні хвилі негативу, які інколи грозяться накрити його з головою? Про все це ви дізнаєтеся, прочитавши книгу.

"Диво" - бестселер New York Times американської письменниці Ракель Джарамілло, яка лише для цього твору взяла собі псевдонім Ракель Дж. Паласіо. До речі, Вікіпедія розповідає, начебто авторка написала наступний після "Дива" роман, що зветься "That was the river" і вийшов у 2015. Я його шукала, але не знайшла ні на amazon, ні в бібліотеці, ні у книгарнях...

Книга дуже цікава тим, як розгортаються у ній події. Розділи там маленькі, що допомагає прочитати роман дуже швидко, а також кожен із них ведеться від імені іншого персонажа, так ми маємо змогу бачити події під різними точками зору, можемо дізнатися не лише про почуття головного героя, але й багатьох інших. Роман - дуже кінематографічний, яскраві описи та діалоги постають перед очима. Тому я вже не можу дочекатися фільму!

"Диво" -  дуже добра книга, що вчить людяності та дружелюбності до кожного, байдуже, хто він і як виглядає. Це справді прекрасний роман для дітей та підлітків. Для дорослого ж вона може здатися надто наївною, нашпиґованою деякими шаблонами і не дуже реальною. Звісно, над побудовою сюжету можна було б попрацювати ретельніше, але це вже говорить в мені, як завжди, вибагливий читач :) Проте як на дитячо-підлітковий, роман написаний прекрасно. Тому - раджу!!! І не забувайте, усі ми - диво :)

Прочитання цієї книги було ще й дуже цікавим досвідом, адже воно відбувалося в рамках паралельного читання із моєю колегою, чудовою українською буктюберкою Олею (до речі, однією із моїх улюблених)  із каналу Annie ReadsBook. Читання супроводжувалося насиченим обговоренням кожного розділу, ми могли поділитися своїми враженнями одразу після його прочитання, а також "попліткувати" про героїв книги, розповісти, що нам сподобалося, а що ні та навіть посперечатися про вчинки різних персонажів книги. Мені дуже сподобався цей новий досвід, і я буду тільки рада знову його повторити! Посилання на Олин відгук на цю книгу - тут.

Підказка! - "Диво" підходить відразу до двох пунктів  читацького YakabooBingoAutumn: пункт 6 про школу або університет і пункт 15 про особливих людей. 

Вирок Сови: 4/5.

Лариса Денисенко «Майя та її мами»

Звісно, ви чули про книгу, яка наробила багацько шуму ще до львівського Форуму видавців. Саме через те, що її, як і авторку та видавництво, намагалися "дискваліфікувати" і вивести з гри, ця безцінна книга з'явилася у вільному доступі в електронному форматі. Як то кажуть, все робиться на краще, тож я щаслива, що мала змогу прочитати цю пречудову історію. Тепер я точно знаю, яку книгу даруватиму дітям :)

Не буду просторікувати про те, наскільки важливими є такі книги у наш час, наскільки потрібні вони і дітям, і - повірте, не менше - батькам. Особливо, звичайно, в українському суспільстві. Гадаю, немає жодного сенсу нагадувати про ставлення до інакшості в Європі. Тому зараз - не про це, а про враження Сови від прочитаного.

Ця неймовірно гарна та душевна історія із прекрасними, теплими, сонячними ілюстраціями на небагатьох сторінках, які займає,  вчить усіх, хто читає цю книгу (і хто ще цього не навчився), здавалось би, елементарного в цивілізованому світі - толерантності (яке ж все-таки гарне слово!). Тому що кожен має право на те, щоб його сприймали саме таким, яким він є, на право бути рівноправним членом суспільства, незважаючи ні на що. Адже це насправді потрібно кожному в цьому світі.

Історія розповідає нам про четвертий клас, де навчається наша головна героїня Майя, та про його учнів, яких "аж сімнадцятеро". У кожного із них - своя сім'я, і всі вони, у свою чергу, різні. А ще в цього чудового класу є просто безцінна вчителька пані Юлія, яка й пояснює діткам багато важливих речей. Адже так важливо, щоб вони їх розуміли. При прочитанні цієї прекрасної зворушливої історії я думала про те, як би то було чудово для кожного сучасного дітлаха - мати таку вчительку. Хоча краще - таких батьків, які б зуміли так чудово розтлумачити дитині важливість того, що не можна, наприклад, перекривлювати чиєсь ім'я чи висміювати когось за те, що він появився на світ не так, "як треба". Історія кожної описаної у книзі сім'ї відмінна одна від іншої, але вони описані авторкою з величезною любов'ю не лише до дітей, але й до кожної особистості у нашому такому різношерстому суспільстві. А це означає, що жодних оцінок поведінки когось із дорослих у книзі немає, як немає і пропаганди того чи іншого способу життя. Тож хто про таке переймався - запевняю, дарма!

Книга вчить здорово сприймати людей, що відрізняються від інших (хоча, що за дурниця? Всі ми різнимося один від одного), бути дружелюбними і люб'язними зі всіма, незалежно від того, хто вони і звідки, чи мають вони двох батьків чи одного з них тощо. Адже всі ми в першу чергу люди. Навчімося нарешті поважати один одного, вибір та спосіб життя. Давайте не висміювати нікого за їхню інакшість або, іншими словами, - неповторність. Давайте ставитися один до одного з розумінням, прийняттям та повагою.

Книга абсолютно заслужено отримує 5/5 зірочок від Сови + рекомендацію читати абсолютно всім-всім-всім!

P. S.: Підказка! Книга підходить під 19-ий пункт осіннього Читацького бінго від yakaboo "Намальована історія".

Одрі Ніффенеґґер «Дружина мандрівника в часі»

Як я й зазначала раніше, останнім часом мені трапилося декілька книг, враження від яких залишилися дуже неоднозначними. Однією із них став також роман Одрі Ніфенеґґер "Дружина мандрівника в часі". Сьогодні я, Сова, розповім вам про ці свої неоднозначні враження. Але все по порядку.

Сюжет

"Дружина мандрівника в часі" - це неймовірно сильна історія кохання здавалось би звичайного з вигляду бібліотекаря Генрі та рудоволосої красуні-мисткині Клер. Ці двоє прекрасних незвичайних людей зустрілися невипадково. Клер знайомиться із Генрі, коли їй шість. Генрі ж зустрічає Клер у 28. Як це так? - спитаєте ви. Так, тут ідеться саме про незвичайність хлопця, який має насправді невиліковну хворобу - генетичне зрушення, через яке він змушений подорожувати в часі. Генрі переноситься невідомо-куди коли-завгодно, не маючи жодної можливості контролювати цей жахливий процес (а жахливості йому додає те, що хлопець потрапляє у місце появи абсолютно голим, що наражає його на неабияку небезпеку). Клер же - абсолютно звичайна дівчинка, яка, подорослішавши, мріє про неймовірне кохання і заміжжя з Генрі, адже вона точно знає - це трапиться.

Історія Клер та Генрі була б абсолютно звичайною, схожою на сотні звичайних пар у всьому світі, які мають проблеми та долають їх, якби не подорожі у часі. Вони то й заважають подружнім стосункам. Так, Клер та Генрі одружаться, та це не щасливий кінець, якими зазвичай завершуються казки чи мелодрами. Це лише початок великих проблем, розчарувань, мрій, надій, щастя та трагедій. Як подолають їх наші головні герої? Чи зможуть вони вибороти своє щастя у злої мачухи-долі? Все це ви дізнаєтеся, прочитавши книгу.

Мої враження

Як я й зазначила на початку, книга справила на мене неоднозначне враження і до сьогодні у мені вирують протилежні почуття. З одного боку, книга мені дійсно сподобалася. З іншого - було страшенно багато моментів, які мене дратували, злили, хотілося знайти авторку і трусити її, питаючи: "Чому? Чому? Чому?". Та на жаль чи щастя, у мене не було і не буде, мабуть такої можливості, тому ми зараз намагатимемось розібратися, що ж мені у книзі не сподобалося.

1) Подорожі у часі. Мої милі, прекрасні, улюблені подорожі в часі. Ви й не уявляєте, наскільки сильно я їх любила. Так, пишу "любила", тому що після роману Одрі Ніффенеґґер просто не зможу дивитися на них тими ж очима, що й раніше. Чому? Тому що я завжди вбачала у часових мандрівках дещицю романтичної авантюрності, це щось таке цікаве-цікаве і завжди незабутнє. Так, що ж, тут вони також незабутні. Безперечно. Проте радше у негативному сенсі, ніж у позитивному.

2) Логіка усіх тих подорожей у часі. Я знайшла багатенько місць, де зникнення і поява Генрі були нелогічними. Вони просто не сходилися. І я довго сиділа і розмірковувала, перш ніж читати далі, чи то я якась недолуга і не можу допетрати, правильно все чи ні, чи то авторка щось наплутала.

3) На цьому місці було би безліч претензій щодо сюжету, щодо певних рішень авторки стосовно певних подій сюжету, які я не можу назвати, щоб без спойлерів.

4) Доволі таки затягнутість сюжету, я б скоротила книгу хоча б на 100 сторінок. Зрозуміло, авторка хотіла дати нам осягнути, як все відбувається у життях Клер та Генрі, проте, як на мене, я дуже швидко зрозуміла все це про подорожі в часі, але якось було незрозуміло, до чого ж все йде, куди приведуть нас усі ті вервечки подорожей в часі. Але, на щастя, мушу сказати, вони таки привели мене туди, куди треба :)

Проте не можу не зауважити, що всі ці пункти критики пов'язані скоріш за все із завищеними очікуваннями. Ця книга лежала на моїй полиці з січня, і я з превеликим нетерпінням трепетно чекала моменту, щоб її прочитати, і страшенно хотіла, щоб вона мені сподобалася. Та не так сталося, як гадалося. Інколи краще забути про будь-які очікування і насолоджуватися процесом читання. Перевірено на собі :)

Чому варто читати книгу?

Проте, незважаючи на мою критику, я б радила читати книгу. Я впевнена, що вона сподобається майже кожному. Тож зараз я перелічу причини, з яких варто читати книгу:

1) Дуже гарна мова розповіді - насичена, яскрава і дуже цікава!

2) Неймовірний багаж знань про Чиказьку бібліотеку Ньюберрі (а я взагалі обожнюю бібліотеки).

3) Все, що ви хотіли дізнатися про подружні стосунки. Тут є дійсно все, що може бути, уся гама почуттів та емоцій.

4) Дуже реалістичні персонажі, вони - справжні люди, зі своїми сильними і слабкими сторонами. 

5) Незвичайна історія кохання із непересічними героями, у яких є незвична проблема. 

6) Глибока, прониклива і прекрасна розповідь про вірність, дружбу і... див. пункт 4).

7) Захоплюючі, хоч і небезпечні, а часом і страшні подорожі в часі.

Як бачите, причин, щоби прочитати книгу набагато більше, ніж навпаки. Тож - вперед :) Чекатиму ваших відгуків :)

Увага! Якщо ви берете участь в осінньому читацькому бінго від yakaboo, книга підпадає під пункт 21 Романтична історія. 

Вирок Сови: 4/5.

P. S.: Книга була екранізована, і фільм мені сподобався, можливо, навіть більше, ніж сама книга, хоч таке зі мною буває вкрай рідко. Проте як завше, у фільмі багато чого змінено - на мою скромну і дуже суб'єктивну думку, на краще.

Ірен Роздобудько «Ґудзик-2. 10 років по тому»

Як я вже зазначала раніше, зараз я стала читати набагато менше укрсучліту, ніж то було колись, коли я ще жила в Україні. Мабуть, це пов'язано із тим, що раніше у мене не було доступу до книг німецькою. Та я виправляюся. І як можна побачити зі списку прочитаного, все ж намагаюся приділяти укрсучліту більше уваги. Але до чого це я? Ага, так, у січні мені пощастило потрапити в рідне містечко і чи не першим чином я пішла перевіряти нашу популярну книгарню "Час читати" на наявність чогось цікавесенького. І першою книгою, яка кинулася мені в очі, став роман "Ґудзик -2" Ірен Роздобудько. Згадавши свої враженні від першої частини (а читала я книгу 10 років тому), я спокусилася і таки купила другу частину (там же якраз 10 років по тому (!), а я на такі знаки долі увагу звертаю!). І сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від неї.

Щодо сюжету не буду багато розповідати, оскільки  можливо, є ще серед читачів мого блогу ті, які хотіли б прочитати першу частину. Щоб поговорити про сюжет продовження, без спойлерів не обійдеться, тому я цього робити не буду. Розповім лише про свої враження.

Звісно, перш за все повинна сказати, що Ірен Роздобудько я захоплювалася у віці десь між 16 і 20 роками. Я перечитала всі видані нею на той час книги і не могла зупинитися. Потім, переїхавши до Гамбурга, я згадала про творчість Роздобудько і те, як я її любила. Тоді ж дізналася про її новий роман "ЛСД. Ліцей слухняних дружин", який я вирішила прочитати, та, на жаль, страшенно в ньому розчарувалася. Плюс зрозуміла, що, мабуть, пані Ірен має свого певного цільового читача, яким є, в першу чергу, підлітки і молодь. Не те, щоб я не відносила себе більше до молоді, але нічого власне нового чи цікавого для себе я вже не відкрила. Хоча, можливо, тільки той роман став невдалим, а перечитавши старіші, я знову була би в захопленні, не знаю. Скажу лише, що роман "Ґудзик-2" мені не дуже сподобався. І на це є декілька причин.

Причина 1:

Начебто пройшло 10 років, але по головних героях якось не дуже помітно було їхнє старіння/дорослішання. Особливо по вчинках Дениса, які мені не дуже відрізнялися від тих, 10-річної давності.

Причина 2:

Якщо колись мене страшенно захоплювали мандри головних героїв Роздобудько світом і здавалися романтичними, прекрасними і тому подібними, то зараз все це мені видалося абсолютно неправдоподібним. Часом здавалося, що все це занадто легко трапилося, занадто казково та й узагалі занадто :)

Причина 3:

Не можу пояснити, чому, але мені страшенно не подобаються спекуляції навколо теми Майдану 2013-2014. Це друга книга за рік, де описуються події на Майдані, хоч і на задньому плані. Але, як на мене, у романі це не сприймалося органічно. Ніби авторка навмисне притягнула цю тему за вуха, щоб увіковічнити її разом із собою в історії України. Не знаю, та, як на мене, воно сприймалося досить штучно.

Причина 4:

Накрученість-намученість сюжету, що додавало ще більшої неправдоподібності книзі. Тобто, я авторці не повірила, не повірила в історію, вона мене просто не переконала.

Причина 5:

Фінал. І цим все сказано. Хоча б тут хотілося чогось більш реального, конкретного. Хотілося, та не дісталося)

Проте мушу зазначити, що все ж, якби мені було зараз років 18-20, я була б від роману в захваті. Тому я її таки раджу. Тому що книга, безперечно, буде цікава усім, хто коли-небудь читав "Ґудзик" і хто перейнявся долею Ліки, адже там ми знаходимо відповіді на багато питань. На них я, власне, й чекала ті 10 років :)

Вирок Сови: 3,5/5.

Барбара Космовська «Буба: мертвий сезон»

Щойно я дізналася, що є друга частина прекрасної підліткової книги "Буба", яка слугує позитивчиком і ліками від депресії в похмурі осінні дні, як я одразу ж заходилася її читати. Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного :)

Насправді, ця книга - це продовження книги про дівчинку-підлітка Бубу, її сімейні та й не тільки проблеми, які описані з неймовірним гумором. Хоча її можна читати і як окрему книгу. Але щоб зрозуміти деякі речі краще, я, у принципі, рекомендувала би прочитати спочатку книгу "Буба", а тоді її продовження. До того ж, ці дві книги чудово піднімають настрій!

Барбара Космовська - польська письменниця. У її доробку - вже багатенько романів, останній з яких виданий у 2011 і має назву "Українка" (цікавий факт: головна героїня "Українки" - Іванка з Дрогобича, мого рідного міста, себто, і це серйозний роман про наших заробітчан у Польщі). Ще у письменниці є перемога на літературному конкурсі "Щоденник польської Бріджит Джонс", а книга про Бубу здобула у 2002 головну премію на всепольському конкурсі романів для дітей та юнацтва «Повір у силу фантазії». І недарма, скажу я вам!

У другій частині "Буба: мертвий сезон" дівчина на рік старша, але проблем у неї не менше. По-перше, сімейка у неї доволі скажена і іноді нагадує божевільню. Але дуже симпатичну таку божевільню, знаєте. В мене вона асоціювалася з моєю родиною в моєму дитинстві, тому ця книга і припала мені до душі настільки і стала мені рідною :) Отже, батьки Буби - майже весь час заклопотані собою: мама - "видатна" письменниця, що пише жіночі романи і бідкається про те, що ж нап'ялити на себе на чергову зустріч із прихильницями (все, як у першій серії, тільки тут ще й пан Протек з'являється, якого нам ще бракувало!), тато Буби працює на телебаченні і цим все сказано. Проте із появою Протека (хаха) завжди охайний і організований татко змінюється просто на очах до невпізнання. Єдиною розрадою Буби завжди був дідусь Генрик (з яким хоч у бриджа можна було пограти на пару із ексцентричними сусідами Маньчаками), та й того саме не відірвати від комп'ютера і чату із загадковою незнайомкою. Один раз на вічність приїжджає бабуся, яка створює ще ту сімейну драму/катастрофу. Ще й однокласники всі - мов подуріли. Що Адась, що Мілош, що подруга Йолька. Бідна Буба намагається дати собі з усім цим ради самотужки, але не все так легко, коли ти підліток. Прекрасна, оптимістична історія, просякнута чудовим гумором і позитивним ставленням до життя та проблем у ньому. Ця книга - світла і добра. Дуже раджу почитати! І не тільки підліткам :)

Особливо хочу підкреслити прекрасний переклад українською. Чудово, коли прекрасні перекладачі беруться за всі книги або хоча б за книги з однієї серії автора, якого перекладали раніше :) Мова прекрасна! Просто прекрасна! Жоднісіньких претензій! Дякую Божені Антоняк за переклад і видавництву "Урбіно" за якісні книги! :)

Вирок Сови: 4/5.

Жан-Поль Дідьєлоран «Читець у ранковому експресі»

Останнім часом мені до рук потрапляють книги, враження від яких у мене страшенно неоднозначні! Однією із таких книг став роман французького письменника Жан-Поля Дідьєлорана "Читець у ранковому експресі". І сьогодні я, Сова, як завжди, поділюся з вами своїми враженнями від прочитаного.

Головному герою роману за тридцять, і здається, що він нещасний з пелюшок, чи то пак з моменту, як інші діти навчилися вимовляти його дивне ім'я  - Ґілен Віньоль, яке вони, власне, постійно перекручували, знущаючись із бідного хлопця. А ще Ґілен - одинак, про нього складається враження як про дуже самотнього чоловіка, який розмовляє зі своєю золотою рибкою (бо з ким іще?), ненавидить свою роботу, але наче не має іншого вибору і мучить себе, не кидаючи її. Але не так вже хлопцеві й не пощастило. Бо є в нього все ж таки найкращий друг - старий Джузеппе, який раніше працював разом із Ґіленом на так званій книгобійні (заводі з утилізації книг), допоки із ним не трапилося щось дійсно дуже страхітливе.

Єдиною радістю в житті Ґілена видається порятунок нерозмелених у сіру мелясу сторінок невідомих книг і читання їх у ранковому експресі, дорогою на роботу. Одним словом, Ґілен - такий собі дивак, що не могло не привабити мою увагу, адже я страшенно люблю все дивне - від речей до людей або навпаки. І хоча епізоди читаних хлопцем книг не завжди гарні чи милі, а іноді страхітливі й незрозумілі, пасажири  експреса лише радіють такому ранковому екшену. У Ґілена з'явилося навіть декілька фанаток похилого віку, які одного чудового ранку запрошують його почитати для них окремо. Вся ця частина мені просто неймовірно подобалася! Прекрасна історія, дивакувата, але цікава і дуже мила. Так, ви правильно розумієте: АЄОА, як каже мій улюблений Майкл Щур. Себто, Але Є Одне Але. А саме: одного чудового дня у ранковому експресі хлопець випадково знаходить під сидінням флешку, і, як обіцяє анотація, це повністю змінює його життя. Проте це стається якось надто мляво, і таке враження, що не він, а саме старий Джузеппе прагне знайти власницю флешки більше, ніж сам Ґілен. Так-так, флешка належить невідомій дівчині, якій 28 років. Її звати Жюлі, і вона пише свої щоденники, ймовірно прагнучи стати письменницею (на жаль, у романі це ніяк не пояснюється). І ось Ґілен настільки захопився вмістом цього щоденника в електронному варіанті, що замість врятованих сторінок невідомих книг читає в ранковому експресі вже ті ж щоденники, таємно сподіваючись, що колись у потязі їхатиме Жюлі, почує свою писанину і заговорить з ним. Все б нічого, якби щоденники дівчини не були, м'яко кажучи, далекими від ідеалу і талановитості. І все це пов'язано із її, як казала Annie ReadsBook у своєму огляді, "не найкращою роботою на світі". І це направду м'яко кажучи. Звісно, я вам про неї, тобто роботу, нічого не скажу, бо це був би ой який спойлер! Тож читайте самі і складайте свої враження. Я скажу лишень, що перша половина книги мені надзвичайно сподобалася, натомість як друга половина не сподобалася взагалі. Книга мене не відпускала дуже довго, після прочитання на мене накотила така величезна кількість емоцій, якими я ділилася з усіма, з ким могла, намагалася зрозуміти, чому автор зробив той чи інший вибір у долях своїх героїв і в кінці так і не змогла пробачити йому професії 28-річної француженки Жюлі. Та ми з моїм другом дійшли висновку, чому автор дав дівчині таку роботу. Але вам не скажу, бо заспойлю. От як прочитаєте книгу, пишіть мені, поговоримо :)

Власне, чому я взялася за прочитання цієї книги? Тому що мене зацікавив саме критичний огляд цього роману. А я люблю читати книги, які не всім подобаються і про які можна подискутувати. Проте тут, як на мене, все доволі однозначно, хоча можу й помилятися. Мені, як естету, друга частина книги тому й не сподобалася, бо було там занадто багато непривабливих сцен, які аж ніяк не надихають. Принаймні, мене. Якби ж знаття! - як казала Скарлетт О'Хара. А остаточно переконала мене читати цю книгу її обкладинка, яка в перекладі російською містить таке речення: "Ця книга схожа на фільм "Амелі": на кожній сторінці на обличчі з'являється усмішка". До слова, я обожнюю фільм "Амелі"...

Вирок Сови: 3/5.