Привіт усім! Давайте познайомимося. Мене звати Сова, і я охоче ділюся із вами своїми враженнями від прочитаних книг різними мовами і їхніх можливих екранізацій. Є таке чудове німецьке місто Гамбург, де я, Сова, живу, читаю і пишу відгуки. Заходьте в гості - поговоримо про книги :)
Так, ну не могла стриматися, аби не прочитати у 2017-ому ще одну книгу мого вже улюбленого Фредріка Бакмана. І, як завжди, роман мене анітрохи не розчарував. Навпаки - я полюбила творчість письменника ще більше. Тепер і "Брітт-Марі була тут" стала однією з моїх улюблених книг, на другому місці після "Чоловік на ім'я Уве".
Із жіночкою, яка постійно на щось скаржиться і придирається до всіх сусідів, що "у нашому будинку так не робиться/так не прийнято/ми ж не варвари", ми знайомимося у книзі "Моя бабуся просить їй вибачити". Саме тому я й схотіла одразу після бабусі читати про Брітт-Марі, але поки дочекалася вільного екземпляру в бібліотеці, встигла прочитати ще й "Все, що мій маленький син має знати про світ".
Мені було дуже цікаво, які пригоди чекатимуть на Брітт-Марі, адже із "Бабусі..." ми дізнаємося, що вона кардинально змінить своє життя. А вже як саме - можна дізнатися із роману "Брітт-Марі була тут". Це надзвичайно жива, зворушлива та прониклива історія про жінку, яка більшу частину свого життя присвятила чоловікові та домогосподарству. Вона так звикла до прибирання, що під час поїздок із чоловіком навіть у готелях не могла від цього утриматися. І ось жінка, яка більшу частину свого життя майже не працювала, опиняється у Богом забутому районі міста, де час, здається, зупинився, а життя перестало вирувати. Що чекатиме там Брітт-Марі, якій нелегко налагодити контакт із оточуючими? Ооо, читайте - все дізнаєтеся! Ця книга вам точно сподобається!
Мені тут сподобалося абсолютно все: у стиль автора я вже давно закохана, бо дуже ціную почуття гумору у книгах, позитивне ставлення автора до головної героїні (як і у всіх його книгах). Бакман створює героїв книг такими, що ми просто не можемо не симпатизувати їм. Та насамперед мені сподобалася щирість розповіді, а також людяність усієї історії. Хто б нас не оточував, де б ми не були та що не робили, за будь-яких умов важливо залишатися Людьми. У кожного з персонажів книги свої проблеми (і то не по-дитячому серйозні), проте всі вони - чудові, сильні духом, хоробрі серцем та добрі душею. А ще, звісно, Брітт-Марі і її чудодійне перетворення. Вона багато чого вчиться наново, але найголовніше - це відкрити СЕБЕ, насолоджуватися життям і зрозуміти, що вона - не частина чоловіка чи дому, а сама по собі безцінна окрема людина зі своїми бажаннями, амбіціями та уміннями. Борґ відкрив Брітт-Марі заново і показав їй, що вона може не лише прибирати, але й бути, наприклад,... тренером футбольної команди :)
А я розповідала вам, що закохана у творчість шведського письменника Фредріка Бакмана? Точно? Бо можу ще раз розповісти :) Так, як я прочитала вже третю за рік книгу цього автора, чого зі мною не траплялося давненько. Маю на увазі, такого захоплення письменником.
Чергова книга Бакмана тільки підживила мій захват талантом автора. Я справді не заспокоюся, поки не прочитаю всі його книги. Але сьогодні я, Сова, розповім вам про надзвичайно зворушливу історію під назвою "Все, що мій маленький син має знати про світ".
Ця книга - лист-послання Фредріка Бакмана своєму півторарічному синові про те, як нелегко бути батьками, скільки помилок їм доводиться робити, поки малюк росте, скільки кумедних пригод та ситуацій трапляється із ним та його сином. Бакман із лише йому притаманним гумором описує недоспані ночі, коли малюк хоче гратися, а тато - спати; покупки підгузок в магазині, коли тато не знає, які обрати серед цієї нескінченної кількості підгузок. Ще він постійно залишає собі заміточки для себе із дуже кумедними висновками про батьківство.
"Все, що мій маленький син має знати про світ" - надзвичайно зворушлива історія, під час якої я реготала, як дурна, постійно казала: "Оооо, як це мило!" і зворушувалася неймовірно пречудовими думками про життя. У своєму листі тато пояснює синові такі важливі речі, які справді важко пояснити, але у Бакмана це виходить, як завжди, прекрасно. Він розповідає про те, що таке мужність, добро та зло, дружбу, любов і кохання та багато іншого, що син має знати про світ. І все це - настільки душевно, тепло, світло і дотепно, як уміє тільки Бакман! Я тааак хочу, аби цю книгу переклали українською!
А ще - ви нізащо не здогадаєтеся, під який пункт читацького бінго підходить ця книга! Пункт 4, книжка зі смачним рецептом. Неочікувано, чи не так? Але Бакман навіть ділиться зі своїм маленьким сином рецепти суто "чоловічих страв", якщо можна так сказати, бо жодна жінка таких дивних страв точно не готувала б))).
Прочитавши перший роман Бакмана "Друге життя Уве", я вирішила перечитати всі можливі книги цього автора (а їх у нього на сьогодні 5, якщо не помиляюся). Як то часто буває, коли в захопленні від одного роману, інші твори того ж автора можуть не вражати, а й навіть розчарувати. Так-от, третій роман Бакмана "Моя бабуся просить їй вибачити" - зовсім не такий випадок. Я у ще більшому захваті від книг цього автора і знову хочеться поповнити свою бібліотеку ще одним із його шедеврів. Проте поки що у мене стільки книжкових надбань, що їх мені вистачить надовго, та це зовсім інша історія. А сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного.
Про сюжет
Книга розповідає нам історію семирічної дівчинки Ельзи, яка не по роках розумна. Вона обожнює Гаррі Поттера і носить ґриффіндорський шалик, а також постійно шукає невідомі слова у Вікіпедії та виправляє помилки дорослих: не лише в усному мовленні, але й на письмі - маркером, який їй подарував татусь.
Як ви зрозуміли, дівчинка - не така, як усі, за що її дражнять і переслідують у школі "круті дівчата". Відповідно у неї немає друзів. Її найкращою подругою є... її бабуня. Вона заміняє Ельзі цілісіньку армію. Бо мати бабуню - це наче мати цілісіньку армію! Бабусі - 77 років, але вона "дуже жвава, як на свій вік". Саме так кажуть сусіди чи поліція, коли бабуня утне щось шалене. Наприклад, вдереться до зоопарку чи обкидуватиме поліцейських, вибачте, лайном. Саме тому вона для Ельзи - супергерой. Ой, так, забула сказати, Ельза обожнює супергероїв. Адже кожна/кожен семирічна/-ий заслуговує на супергероя.
А ще Ельза страшенно любить казки! У бабуні з Ельзою є таємниця. Кожного вечора вони разом вирушають у Країну-Спросоння, де є аж 6 королівств, і кожне за щось відповідає. Із ними пов'язано багато-багато казок, які Ельза знає напам'ять, але це не заважає її бабуні розповідати їх знову й знову.
Одного дня Ельза отримує від бабусі листа, який обіцяє стати провідником у надзвичайну пригоду - пошук скарбів, в який бабуня так любить гратися. Саме з цього моменту дівчинка розуміє: казки - реальні.
Про героїв роману
Персонажі книги яскраві, живі, і ти настільки занурюєшся в історію, ніби ти й справді знаходишся всередині неї. А ще ти чудово розумієш маленьку Ельзу і ставишся до неї як до дорослої.
Бабуся. Не пригадую іншого настільки цікавого та незвичного персонажу! Бабуся Ельзи постійно палить, порушує правила, сперечається з Ельзою, ходить голяка та годує шоколадом домашніх тварин. Її енергійності може позаздрити будь-хто, так само, як і її креативності та безмежній любові до внучки.
Ельза. Семирічна, майже-восьмирічна дівчинка, яка за способом мислення більш зріла за бабусю. Тут онучка та бабуня ніби помінялися місцями, що робить розповідь ще більш кумедною та цікавою.
У романі ще безліч прекрасних героїв, про яких я тут не розповідатиму, адже що тоді читати вам? Проте вони змальовані автором із неймовірною любов'ю, якою читач також проникається. Герої симпатичні читачу, він їм співчуває, співпереживає з ними, радіє та сумує із ними. А ще - цей прекрасний бакманський гумор. За це я обожнюю автора найбільше!
Кому читати?
Не уявляю собі людини, якій би ця книга не сподобалася, яку б людину вона не захопила. Бакман майстерно поєднує реальність та вигадку, життя та казку. І це - неповторно! Поціновувачам Гаррі Поттера, казок та супергероїв, а також гумору та зворушливих історій ДУЖЕ РАДЖУ!
"Моя бабуся просить їй вибачити" - це історія про інакшість, про дорослішання, про любов, кохання, сімейні стосунки, втрату близьких, сміливість, силу духу, шляхетність, дружбу і, звісно ж, про дитинство :) Цей прекрасний роман полонив мене від початку до кінця. Особливо саме бакманська манера описувати всі події, емоції та переживання персонажів (хто читав, той мене зрозуміє). "Моя бабуся..." - це розповідь про дитячу самотність, нелегку долю дитини розлучених батьків, це історія про вірність рідним людям та про віру в казку, тому що в казок завжди щасливий кінець. Проте в житті це, на жаль, не так. Тому книга ще й про те, як дитині зрозуміти світ дорослих і змиритися із несправедливістю життя. Адже його нелегко зрозуміти, навіть коли тобі майже вісім.
Дуже тішуся, що нещодавно цей роман видали українською. І хоча я сама не мала нагоди оцінити переклад, вже чула багато позитивних відгуків. Може, й ви прочитаєте і розповісте мені про нього?
Якщо ви ще не знайомі із шведським письменником Фредріком Бакманом, я настійливо пораджу вам неодмінно познайомитися з його творчістю, а особливо із першим романом автора, який став світовим бестселлером, - "Друге життя Уве" (принаймні такий переклад екранізації цього роману на українську. З оригіналу ж назва роману перекладається як "Чоловік на ім'я Уве"). Цей роман, безперечно, займе на моїй книжковій полиці почесне місце, так як став після прочитання одним із моїх улюблених. Також одразу захотілося прочитати й інші твори Бакмана, що я неодмінно зроблю! А сьогодні я, Сова, хочу поділитися своїми враженнями про книгу "Друге життя Уве".
Уве - надзвичайно прикрий сусід. Мабуть, у кожного був чи є такий. А якщо ні - то у вас ще все попереду :) Щоранку Уве прокидається о 6:30, щоб о 6:45 розпочати свою ранкову прогулянку із прискіпливого огляду території, що прилягає до його і сусідських будинків. Щоранку в нього один і той же маршрут, який роками не змінювався (хтось же мусить наглядати за порядком!). Уве збирає недопалки, записує у блокнотик номери машин, що перестояли на парковці, щоб потім подзвонити у відповідну службу і "здати" бідолах, перевіряє свою комору, після чого три рази смикає за клямку, щоб пересвідчитися, чи добре замкнені двері, і ганяється за машинами, які ігнорують знак (який він сам і поставив), що забороняє рух у житловому комплексі (ага, на парковці потрібно зупинятися!).
Чоловік постійно бурчить і може здатися, що він глибоко ненавидить усе людство. Та насправді... Насправді у нього дуже велике і добре серце. Просто воно сповнене смутку. Проте коли по сусідству із чоловіком поселяється молода сім'я із двома дітьми і батько сімейства випадково заїжджає у поштовий ящик старого, паркуючись назад, життя Уве докорінно змінюється. Відтепер він буде вчити Дурня (так, Уве щедрий на роздачу прізвиськ усім своїм сусідам і саме таке прізвисько він дав Патрику, який так невдало запаркувався) паркуватися назад, Іноземку водити (що??? у тебе немає водійських прав???), тому що сімейству необхідний хоча б один здоровий водій (якщо таким можна назвати вагітну жінку), коли чоловік ламає собі ногу та руку, впавши із драбини, яку позичив у нашого головного героя, щоб відчинити вікно. Ще Уве доведеться скуштувати іранських страв, прихистити кота, купити комп'ютер, познайомитися із "голубим", навчити хлопця лагодити велосипед, няньчити дітей і багато-багато чого іншого. І все це - під невід'ємний супровід геніального почуття гумору автора :)
"Друге життя Уве" - це надзвичайно дотепна, мила та тепла книга про зворушливі дружбу, любов та кохання, про сенс життя та радість від нього, про самотність, порядок, законослухняність та вірність. Але в першу чергу, ця книга - про людяність.
Із кожною сторінкою головний герой мені подобався все більше й більше і, дочитавши майже до кінця, я була певна, що хотіла би мати такого сусіда, як Уве :) Я переконана, що він не зможе вам не сподобатися і ви полюбите його так само, як і я. Ця книга - одна із небагатьох, які мені захочеться перечитати знову і знову. Вона така світла і добра, що просто неможливо і собі не захотіти стати добрішим, ну, хоча би трошечки добрішим. Роман залишив у моєму серці світлий слід і я впевнена, що ще не раз проводитиму час в товаристві Уве & Co. :)
Роман я читала німецькою, як ви можете зрозуміти із фото, оскільки українського перекладу я ще, на жаль, не знайшла та й, наскільки я знаю, його ще не написали :) А російською читати не хотілося. Тож дуже сподіваюся, що роман перекладуть українською!
Спочатку я читала великий примірник із бібліотеки (фото вгорі), але так як роман мені надзвичайно сильно сподобався, я придбала собі примірничок німецькою у кишеньковому форматі, яким не можу натішитися. Справа в тому, що книжкова полиця у мене невелика, а книг - набагато більше, ніж на ній поміщається. Тому такі чудові та милі кишенькові примірнички дуже припали мені до душі. По-перше, вони займають мало місця і їх страшенно зручно брати із собою в різні подорожі (перевірено на власному досвіді), по-друге, у них тверда палітурка (до того ж, неймовірно гарна!, бо переливається на світлі) і... там є закладка!!!! Насправді закладок мені дуже не вистачає і чомусь я ніяк не потраплю у книжковий магазин, щоб її собі придбати. Тому частенько доводиться запам'ятовувати сторінку, на якій я закінчила читати (бо загинати кутики - це гріх!). Та якщо книг декілька, то із запам'ятовуванням проблеми :) А якщо я дійшла до якоїсь такої сторінки, щодо якої впевнена: нізащо не згадаю цю цифру пізніше, то закладаю просто якимсь папірцем, що трапляється під руку. Але мені це не дуже подобається. Тому я дуже ціную книги, в яких вже є такі зручні закладки, як на фото. Єдиним мінусом кишенькового формату є те, що шрифт там малуватий, та насправді мені було зручно читати. І вийшла отака собі незапланована реклама видавництву Fischer Taschenbuch :)
До речі, книгу екранізували у 2015 році у Швеції. На жаль, я мушу трохи зачекати, перш ніж дивитися фільм, аби не порівнювати із книгою (а зазвичай саме так і трапляється). Чесно кажучи, роман сподобався мені настільки, що я просто боюся зруйнувати магію книги переглядом фільму. Тому поки насолоджуватимусь своїми враженнями :) Та для вас, як завжди, додаю трейлер :)
UPD: фільм такий же прекрасний, як і книга. Хоча все одно пораджу спочатку прочитати, а потім дивитися фільм.
Вирок Сови: 5/5 зірочок + справді раджу прочитати цю книгу всім, хто любить гумор, світлі книги і трохи смутку. Книга безперечно сподобається усім, хто має такого сусіда, як Уве, або хто сам є таким сусідом :)
P.S.: Гамбургер Морґенпост: "Хто не закохається в цю книгу, тому можна взагалі більше ніколи не читати".
Та чесно кажучи, я просто не можу уявити собі людини, якій би ця книга не сподобалася. Якщо десь таку (людину) знайдете - напишіть мені :)
