Ця книга стала абсолютно випадковою знахідкою для мене. Тільки-но я перегорнула перші її сторінки, зрозуміла - треба читати: вже і негайно! Чому? Тому що авторка прекрасної книги "Час зірки" - бразильська письменниця українського (!!!) походження. І це мене настільки вразило, що я просто мусила взяти та прочитати роман.
Кларісе Ліспектор стала літературною сенсацією ще у 19 років. Її стиль письма - неповторний, її речення - короткі, її описи - на перший погляд прості, проте в них захована безмежна глибина. Кларісе Ліспектор - представниця магічного реалізму.
А зараз я, Сова, розкажу вам про свої враження від маленької, але значущої книги "Час зірки". У ній я знову ж таки зіткнулася вдруге у своєму житті із незвичним оповідачем книги. Вперше - це був роман "Крадійка книжок" Маркуса Зузака, де оповідачем виступала смерть. Тут же - оповідачем є чоловік-письменник. Тобто, Кларісе втілилася у творі в чоловіка, який пише історію однієї долі, і це в неї вийшло просто геніально! Цей чоловік - не просто оповідач, він вривається посеред розповіді, перебиває сам себе, а часом і не знає чи вагається, що ж писати далі.
Не можу не зазначити, скільки естетичного та інтелектуального задоволення я отримала при прочитанні цієї книги! Про що ж вона? "Час зірки" - це, з одного боку, історія письменника, який ніяк не може почати свою розповідь, адже вона йому здається такою простою: "Адже ця історія — майже ніщо." З іншого боку - це розповідь про "дівчину з північного сходу". Вона - абсолютно проста, не дуже гарна, наївна та навіть дещо дурна. Проте вона - не ніщо, просто вона була "неготовою до життя". І звати її... Макабеа.
Книга Кларісе Ліспектор - це одвічне питання "Чому?" та намагання пояснити оту неминучість, яка в кінці шляху чекає кожного з нас. Про "Час зірки" можна говорити годинами, можна сидіти та розбирати кожне речення, інтерпретувати його і дискутувати днями й ночами, та все одно можна бути певним, що щось таки буде упущено. Історію Макабеї можна читати вічно, просто розкривши на будь-якій сторінці. Просто вирвавши для себе одне чи два речення, можна думати над ними вічно. Я б могла співати хвалебні оди Кларісе і її творінню цілодобово (але більшість усього вже сказана редактором книги Інною Корнелюк на презентації книги). Натомість скажу лише: "Варто! Варто читати!".
Окреме слово про переклад. Чудовий український переклад без русизмів та інших слів, що ріжуть око та крають серце. І насправді, якби не видавництво Анетти Антоненко, я б, мабуть, ніколи не дізналася про цю чудову письменницю. Дуже сподіваюся невдовзі читати й інші твори Кларісе українською!
А щоб ви зрозуміли, чи захочете ви прочитати цю книгу, наводжу декілька цитат із книги:
"Усе на світі почалося з так. Одна молекула сказала «так» іншій молекулі, і зародилося життя. Але до передісторії була перед-передісторія, і було ніколи, і було так. Так було завжди."
"Поки я маю питання, але не маю відповідей, я писатиму далі. Як же мені розпочати від самого початку, якщо все, що відбувається, визначено наперед? Якщо до перед-передісторії вже існували апокаліптичні чудовиська?"
"Існують тисячі таких, як ця дівчина з північного сходу, що живуть у фавелах, винаймають ліжко в кімнаті та працюють до виснаження за стійками. Вони навіть не розуміють, що їх легко замінити іншими, і ніхто цього не помітить."
"Тому не чекайте, що тут будуть зірки: вони ніколи не засяють, йдеться про непрозору матерію, яку, через її природу, всі зневажають."
"Спробую перетворити вугілля на золото. Я розумію, що затримую цю історію та граю в м’яч без м’яча. Факт — це дія? Присягаюся, цю книгу написано без слів. Це — німа світлина. Це — тиша. Ця книга — запитання."
"Я бачу, як дівчина з північного сходу дивиться у дзеркало і — барабанний дріб — у дзеркалі з’являється моє втомлене бородате обличчя. Ось так ми можемо мінятися місцями. "
"Але, схоже, через те, що їй нікому було відповісти, вона сама собі відповіла на запитання «чому?» — тому що. Чи є на світі інша відповідь? Якщо хтось знає кращу, нехай приїде і скаже, я чекаю на це впродовж багатьох років.
Тим часом хмари — білі, а небо — все блакитне. Чому так багато для Бога. Чому хоч би трішечки не для людей."
"У темряві було чутно свист якогось чоловіка, і важкі кроки, і виття покинутого пса. І між ними — тихі сузір’я і всесвіт, який є часом, якому байдужа вона і ми."
"Так само ніхто не навчить її помирати: напевно вона помре одного дня, як та кінозірка, кольорову світлину якої вона полюбляла розглядати. Адже в час смерті людина стає блискучою зіркою кіноекрану, це — мить слави кожного з нас, коли чути, ніби окремі різкі звуки свистом вириваються із загального хору."
Підказка: ця книга для мене підпала під 7-ий пункт у YakabooBingoAutumn Нове для вас видавництво, а також вона може підпасти під пункт 8 Музична книжка, адже там є багато паралелей з музикою.
Вирок Сови: 5/5.
