Привіт усім! Давайте познайомимося. Мене звати Сова, і я охоче ділюся із вами своїми враженнями від прочитаних книг різними мовами і їхніх можливих екранізацій. Є таке чудове німецьке місто Гамбург, де я, Сова, живу, читаю і пишу відгуки. Заходьте в гості - поговоримо про книги :)
Цей трилер нагадав мені народну приказку "Тиха вода греблі рве". Сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від книги Поли Гоукінз "Глибоко під водою".
Бекфорд - маленьке англійське містечко із річкою, вода в якій каламутна. Століттями у Затоні утоплениць, що у Бекфорді, топляться жінки. Ходить багато легенд та історій, про які ніхто не знає - правдиві вони чи ні. Лише Нел Еббот вирішує докопатися до правди. Чи вдалося їй це, не знає ніхто, адже одного ранку її знаходять мертвою у водах Затону утоплениць. Її сестра Джулс, котра має повернутися в Бекфорд, щоб піклуватися тепер про свою племінницю Ліну, впевнена - Нел нізащо б не стрибнула. Але ж чому донька Нел Ліна настільки впевнена у протилежному? Чи було це самогубством? Починається розслідування. Кожен намагається дістатися правди. Чи вдасться це їм?
У трилері багато сюжетних ліній, що перетинаються між собою, і разом із тим - багато підозрюваних. Також авторка піднімає багато важливих і іноді скандальних тем, як-от стосунки батьків та дітей, відносини вчителів та учнів (між іншим, і сексуального характеру), стосунки між сестрами, сестрою і братом, а також загалом відносини у сім'ї тощо.
Почнімо з того, що мені у книзі сподобалося: маленькі розділи (1-2-3 сторінки), кожен з яких показував нам події із перспективи різних персонажів. Спочатку справді було важкувато запам'ятати стільки персонажів, як уже попереджали багато читачів книги, тому я одразу налаштувалася на те, щоб запам'ятати їх усіх - і в мене вийшло :) І мені сподобалася кінцівка, яка стала для мене справжньою несподіванкою. Тому я залишилися справді задоволена прочитаним.
Що мені у трилері не сподобалося - це занадто закручений сюжет, занадто темна і депресивна атмосфера, деякі подробиці викликали в мене огиду, я декілька разів думала над тим, щоб перекласти читання цієї книги на потім, але пройшовши певну межу десь між 100 і 200 сторінками, я не змогла зупинитися не дочитавши трилер. Також мені не сподобалися деякі моменти, що залишилися без пояснення і були нелогічними (які я тут, на жаль, не можу описати не зайспойливши комусь читання).
Можу лише сказати, що "Дівчина у потязі" (перша книга авторки) мені сподобалася набагато більше, ніж "Глибоко під водою", та все ж остання книга варта прочитання. Тому вирок Сови 4/5 зірочок.
П.С.: книгу я прочитала паралельно із Олею із каналу A Woman Who Reads (український booktube), і цей досвід був дуже цікавим, оскільки після прочитання таки захотілося дуже багато чого обговорити (так-так, саме того, що не можна написати тут, щоб не заспойлити комусь прочитання).
"Спочатку просто потрапила в красивий пахучий степ. Високе небо, ніжне, трохи запекуче сонце, цвіркуни у траві, жайвір у небі, і запах степу такий, що аж небеса зачаровує. Впиваєшся тим ароматом, і нікуди йти звідси не хочеться, так би сидів, дихав та насолоджувався".
Ох, що зробила зі мною та моєю уявою Дара Корній! Я й подумати не могла, що ця книга мені так сильно сподобається - не чекала ж від неї нічого особливого, хоча вона хвалена-перехвалена. До рук мені вона потрапила абсолютно випадково (хоча знаємо: випадковостей не буває), тож я вирішила, що треба прочитати, тому що вона необ'ємна і впораюся я з нею за декілька днів. Так і сталося.
"Зворотний бік світла" - це неймовірно поетичні описи природи і тих прекрасних, диких, свавільних світів та їх мешканців, витворених авторкою; це прадавні слов'янські боги і ритуали; це неймовірно захоплюючий сюжет із безліччю історій різних світів; це щось таке соковите, смачне і пахуче, і разом з тим - дуже рідне. Так, саме таким має бути українське фентезі (якщо забрати звідти деякі недоліки), саме в таку сторону воно має рухатися. Авторці вдалося полонити мене красою свого твору і затягнути у вир описаних у ньому подій. Картини в моїй голові були настільки чіткими і ясравими, що дуже захотілося, щоб за романом зняли фільм, а ще краще - серіал. Вже в перший день я зовсім не могла відірватися від книги, так у неї поринула! І це тривало доти, поки я її не дочитала :)
Прекрасний Яроворот, де сонце ніколи не сідає і нема темряви, яку мешканці бояться називати навіть тим словом і кажуть "зворотний бік світла". У Яровороті мирно співмешкають смертні із безсмертними, і саме там проводять свою вічність прекрасна безсмертні світла Птаха та її коханий Стриб, колишній Стрибог, що перейшов із темряви на бік світла. Жили вони у відносній гармонії, поки на світ не з'явилася нова безсмертна, а такого не траплялося вже тисячоліття. Хто вона і як її знайти? І яке відношення вона має до Птахи та Стриба? Стане вона на бік світла чи темряви - вирішувати тільки їй, та це все одно не перешкоджає темним і світлим боротися за неї.
Це не просто якийсь підлітковий роман, його страшенно цікаво читати і дорослим, бо написаний він досить складно, з філософською ноткою і розумно. І таке враження, що авторка має те старовинне таємне знання, не хоче ним ділитися, а лише розкриває нам малесеньку частиночку того, що знає.
"Світобудова, або Чотирибокий Світовид, як ми кажемо, доволі складна річ. Так - планети, всесвіти, галактики, цілі зоряні системи, тіла та антитіла, які пояснює наука вашого світу, - то лишень крихітне зернятко від знання великих, від того знання, до якого тобі дозволять доторкнутися. Всі ці планети і зорі нічого не варті без духу, тобто, як ви кажете, без енергії, енергії Творця. Межа між реальним і нереальним насправді доволі хистка, як і між минулим, майбутнім та сучасним. Коли розігнатися до швидкості світла, а потім піти ще й далі, навіть думкою, відкриваються інші виміри, відкривається те, що заховане за рамками, за межами людського розуміння".
Все це прекрасно, але є одне але. А, можливо, й декілька. Звичайно, творіння не ідеальне чи шедевральне (хоча й доволі близьке до цього), і є до чого придертися. Найбільше мені не сподобався молодіжний сленг Мальви, головної сімнадцятирічної героїні, яка мешкає у Львові, - щось середнє між русизмами і західняцьким діалектом, що виглядало абсолютно негармонійно. На початку було смішно, та потім почало дратувати. Коли зустрічаєш в одному абзаці "тупа правал" і "холєра ясна" чи щось типу того, то відчуваєш сильний дисонанс. Добре, я ще можу повірити, що сучасні українські підлітки можуть сказати перше, але друге - ні, вибачте. Я сама із Львівської області і "холєра ясна" говорять там лише бабусі, а для підлітків така мова ніколи не була в моді. Тому - це мінус. Хотілось би якогось більш українського сленгу, який був би більш наближеним до реальності.
Другим мінусом, як на мене, є незрозуміла акцентуація подій у творі. Начебто дівчина Мальва була головною героїнею, але про неї говорилося насправді дуже мало - більше про Птаху і Стриба, ще - про історії з різних світів. Незрозуміло мені було, наприклад, навіщо було розповідати ту історію про печеру, якщо вона в подальшому взагалі неважлива (хоча, може, я помиляюся і в наступних книгах вона буде важливою). Мені хотілося, щоб книга була трошки довшою і про Мальву йшлося трохи більше, і щоб було більше динаміки. Але то вже забаганки примхливого читача.
Та, незважаючи на недоліки, я, безперечно, читатиму продовження. Мене захопив сюжет, і я з радістю порину у світ, вигаданий Дарою Корній. Сподіваюся, подальші книги залишать такі ж, а то і кращі, відгуки.
Вирок Сови: 4/5 зірочок.
P.S.: за фото дякую неперевершеному естету - Alex Mekhovov.
А почалося все з того, що кудись запропастився Джорджів кабанчик Фредді :) І звісно, треба було його знайти, поки він не наробив гармидеру на грядках, бо тоді були би хлопцеві непереливки від батьків, які на тих грядках вирощували овочі (хай живе здорове харчування!). І якось так мені цей початок нагадав моє дитинство, що я із задоволенням почала читати далі. Скажу я вам, мені тааааак сподобалось читати дитячі книги, що я подумала: Чого ж я не робила цього раніше? Це ж так класно!
Головний герой історії Джордж має багато клопотів, бо його батьки ведуть здоровий спосіб життя: мама завжди готує якусь гидоту з домашніх продуктів, тато проводить мітинги з порятунку планети, у них не те що комп'ютера, навіть телефону немає, а в школі його дражнять Джорджиком-Коржиком (тому що мама дає йому до школи на обід домашні коржики). А ще його переслідує зграйка розбишак з його класу - Рінґо і компанія. Та коли хлопець йде на пошуки підсвинка до сусіднього будинку, що заріс бур'янами, його життя вмить змінюється з нудного на сповнене неймовірними пригодами. Джордж знайомиться зі своїми новими сусідами Еріком та його донечкою Енні, непосидючою дівчинкою, яка любить вигадувати про себе різні історії (бо так же цікавіше!), ну і звісно ж, із найпотужнішим комп'ютером у світі (як він сам себе називає) Космосом, який відчиняє портал у відкритий космос. Справа в тому, що батько Енні Ерік - науковець, що досліджує космічний простір, сподіваючись знайти планету, яка була б схожою на Землю. Та не тільки він шукає таку планету. Виявляється, що й професор Грем Віздок, який працює у Джорджевій школі і якого діти називають Гвіздок, також займається такими пошуками. Тільки у нього, на відміну від Еріка, немає гарних намірів. Джордж потрапить у космос, побачить дива Всесвіту, переживе надзвичайно небезпечні пригоди, а також візьме участь у науковому конкурсі. Та справжні пригоди починаються тоді, коли підступний Гвіздок викрадає Космоса (комп'ютер, що вміє говорити), а Ерік застрягає у чорній дірі, і лише Джордж знає, як врятувати тата Енні.
Ця книга - неймовірний колодязь знань для юних любителів пригод і космосу, тому що ми дізнаємося дуууже багато про нашу сонячну систему і планети у ній, а також багато чого цікавого (і нового навіть для дорослих) про зірки, чорні діри і новітні теорії, як от випромінювання Гокінґа, про яке я й сама не знала (хоча читаючи, згадала фільм "Інтерстеллар", в якому цю теорію було, мабуть, застосовано). Ну і звичайно, про фізику загалом, яка і є тим таємним ключем до Всесвіту (тсссс! нікому не кажіть! і вчіть фізику!).
Для дорослих читачів прізвище авторів може бути знайомим і... так воно і є, це той самий Стівен Гокінґ, що написав книгу "Коротка історія часу" (яку я, до речі, ще так і не дочитала), - знаменитий фізик-теоретик, що зробив не одне відкриття. Люсі Гокінґ - його донька і насправді я, читаючи цю книгу, весь час думала, що написав її Стівен Гокінґ разом зі своєю донькою, якій десь стільки років, скільки Енні, Джорджевій подрузі (мабуть, таке уявлення зумовлене фільмом про Гокінґа "Теорія всього", де його діти були такими малими). Та коли я дізналася, скільки насправді років "донечці" видатного фізика, я лишилася дещо розчарованою. Тоді я подумала, що сюжет можна було зробити більш пригодницьким, бо розв'язка вийшла дуже швидкою, але то вже говорить в мені вибагливий дорослий. Натомість дітям сподобається ця книга дуже сильно, я впевнена. Адже попри дуууже гарні ілюстрації у книзі є ще багато кольорових фотографій із космічних архівів.
Якби я була дитиною, я була б у захопленні отримати таку книгу в подарунок. Дуже гарне оформлення та історія, що має продовження ("Джордж і скарби космосу", "Джордж і Великий Вибух"), обов'язково сподобаються юним читачам чи слухачам :)
P.S.: книгу читала українською і насолоджувалася чудовим перекладом! :)
А вирок Сови (хоча це, звісно, важко - дорослому оцінювати дитячу літературу) - 4,5/5 зірочок.
Якщо ви ще не знайомі із шведським письменником Фредріком Бакманом, я настійливо пораджу вам неодмінно познайомитися з його творчістю, а особливо із першим романом автора, який став світовим бестселлером, - "Друге життя Уве" (принаймні такий переклад екранізації цього роману на українську. З оригіналу ж назва роману перекладається як "Чоловік на ім'я Уве"). Цей роман, безперечно, займе на моїй книжковій полиці почесне місце, так як став після прочитання одним із моїх улюблених. Також одразу захотілося прочитати й інші твори Бакмана, що я неодмінно зроблю! А сьогодні я, Сова, хочу поділитися своїми враженнями про книгу "Друге життя Уве".
Уве - надзвичайно прикрий сусід. Мабуть, у кожного був чи є такий. А якщо ні - то у вас ще все попереду :) Щоранку Уве прокидається о 6:30, щоб о 6:45 розпочати свою ранкову прогулянку із прискіпливого огляду території, що прилягає до його і сусідських будинків. Щоранку в нього один і той же маршрут, який роками не змінювався (хтось же мусить наглядати за порядком!). Уве збирає недопалки, записує у блокнотик номери машин, що перестояли на парковці, щоб потім подзвонити у відповідну службу і "здати" бідолах, перевіряє свою комору, після чого три рази смикає за клямку, щоб пересвідчитися, чи добре замкнені двері, і ганяється за машинами, які ігнорують знак (який він сам і поставив), що забороняє рух у житловому комплексі (ага, на парковці потрібно зупинятися!).
Чоловік постійно бурчить і може здатися, що він глибоко ненавидить усе людство. Та насправді... Насправді у нього дуже велике і добре серце. Просто воно сповнене смутку. Проте коли по сусідству із чоловіком поселяється молода сім'я із двома дітьми і батько сімейства випадково заїжджає у поштовий ящик старого, паркуючись назад, життя Уве докорінно змінюється. Відтепер він буде вчити Дурня (так, Уве щедрий на роздачу прізвиськ усім своїм сусідам і саме таке прізвисько він дав Патрику, який так невдало запаркувався) паркуватися назад, Іноземку водити (що??? у тебе немає водійських прав???), тому що сімейству необхідний хоча б один здоровий водій (якщо таким можна назвати вагітну жінку), коли чоловік ламає собі ногу та руку, впавши із драбини, яку позичив у нашого головного героя, щоб відчинити вікно. Ще Уве доведеться скуштувати іранських страв, прихистити кота, купити комп'ютер, познайомитися із "голубим", навчити хлопця лагодити велосипед, няньчити дітей і багато-багато чого іншого. І все це - під невід'ємний супровід геніального почуття гумору автора :)
"Друге життя Уве" - це надзвичайно дотепна, мила та тепла книга про зворушливі дружбу, любов та кохання, про сенс життя та радість від нього, про самотність, порядок, законослухняність та вірність. Але в першу чергу, ця книга - про людяність.
Із кожною сторінкою головний герой мені подобався все більше й більше і, дочитавши майже до кінця, я була певна, що хотіла би мати такого сусіда, як Уве :) Я переконана, що він не зможе вам не сподобатися і ви полюбите його так само, як і я. Ця книга - одна із небагатьох, які мені захочеться перечитати знову і знову. Вона така світла і добра, що просто неможливо і собі не захотіти стати добрішим, ну, хоча би трошечки добрішим. Роман залишив у моєму серці світлий слід і я впевнена, що ще не раз проводитиму час в товаристві Уве & Co. :)
Роман я читала німецькою, як ви можете зрозуміти із фото, оскільки українського перекладу я ще, на жаль, не знайшла та й, наскільки я знаю, його ще не написали :) А російською читати не хотілося. Тож дуже сподіваюся, що роман перекладуть українською!
Спочатку я читала великий примірник із бібліотеки (фото вгорі), але так як роман мені надзвичайно сильно сподобався, я придбала собі примірничок німецькою у кишеньковому форматі, яким не можу натішитися. Справа в тому, що книжкова полиця у мене невелика, а книг - набагато більше, ніж на ній поміщається. Тому такі чудові та милі кишенькові примірнички дуже припали мені до душі. По-перше, вони займають мало місця і їх страшенно зручно брати із собою в різні подорожі (перевірено на власному досвіді), по-друге, у них тверда палітурка (до того ж, неймовірно гарна!, бо переливається на світлі) і... там є закладка!!!! Насправді закладок мені дуже не вистачає і чомусь я ніяк не потраплю у книжковий магазин, щоб її собі придбати. Тому частенько доводиться запам'ятовувати сторінку, на якій я закінчила читати (бо загинати кутики - це гріх!). Та якщо книг декілька, то із запам'ятовуванням проблеми :) А якщо я дійшла до якоїсь такої сторінки, щодо якої впевнена: нізащо не згадаю цю цифру пізніше, то закладаю просто якимсь папірцем, що трапляється під руку. Але мені це не дуже подобається. Тому я дуже ціную книги, в яких вже є такі зручні закладки, як на фото. Єдиним мінусом кишенькового формату є те, що шрифт там малуватий, та насправді мені було зручно читати. І вийшла отака собі незапланована реклама видавництву Fischer Taschenbuch :)
До речі, книгу екранізували у 2015 році у Швеції. На жаль, я мушу трохи зачекати, перш ніж дивитися фільм, аби не порівнювати із книгою (а зазвичай саме так і трапляється). Чесно кажучи, роман сподобався мені настільки, що я просто боюся зруйнувати магію книги переглядом фільму. Тому поки насолоджуватимусь своїми враженнями :) Та для вас, як завжди, додаю трейлер :)
UPD: фільм такий же прекрасний, як і книга. Хоча все одно пораджу спочатку прочитати, а потім дивитися фільм.
Вирок Сови: 5/5 зірочок + справді раджу прочитати цю книгу всім, хто любить гумор, світлі книги і трохи смутку. Книга безперечно сподобається усім, хто має такого сусіда, як Уве, або хто сам є таким сусідом :)
P.S.: Гамбургер Морґенпост: "Хто не закохається в цю книгу, тому можна взагалі більше ніколи не читати".
Та чесно кажучи, я просто не можу уявити собі людини, якій би ця книга не сподобалася. Якщо десь таку (людину) знайдете - напишіть мені :)
